Як багато тут таких, хто любить прозу, вірші???

Як багато тут таких, хто любить прозу, вірші??? Тих, хто читає не очима — душею.Хто ловить рядки, як ковток повітря,коли всередині тісно від думок.

Хтось любить прозу — бо там життя...Хтось тягнеться до віршів ...А є ті, хто любить і те, й інше. Але багато нас таких? Хто впізнає себе в чужих словахі на мить перестає бути сам...Не завжди можна пояснити, що відчуваєш.Але іноді достатньо одного рядка,щоб стало трохи легше дихати...

Іноді я теж шукаю відповіді в словах. Цей вірш — про обіцянки, які даєш собі,коли ще не готова до спокою... І цей вірш якраз приклад цього стану...