Що по відкритих фіналах?

Привіт-привіт))) Так, знаю — друга ночі, але натхнення на годинник не дивиться :)

Я от якось читала про те, що хтось не любить у книгах відкритий фінал, і, чесно кажучи, на той момент я подумала: «Хммм… відкритий фінал… Це що? Типу незавершена історія, коли ти не знаєш, що буде далі? Чи буде погано, чи добре?».

І виявляється, я любителька відкритих фіналів. Хоч я цього і не підозрювала. Я люблю, коли історія наче вирвана з життя. З хронології подій, де ми побачили найцікавіше, а далі — рутина (за межами наших очей). Виявляється, я люблю такі фінали до такої міри, що сама їх собі влаштовую, не дочитуючи якісь історії до кінця і не додивляючись їх. Не знаю чому, але інтуїтивно це працює в моїй голові так: «Ой, ну зрозуміло, у них там далі все буде добре, скучно-скучно».

Навіть коли я дивилася серіал «Енн», який мені надзвичайно сильно сподобався, коли лишилося глянути останню серію, я просто… забила. Дивилася і дивилася без перерви — і бац.

У письмі я теж помітила, що люблю відкриті фінали. Ви цього не знаєте, але у мене тут, у чернетках, багато книг. І… я так проаналізувала — усі з відкритим фіналом.

Чомусь я не люблю описувати, а що було далі аж до гробів. Чомусь… Хочу, щоб це було за завісою таємниці, ніби хтось інший може сам пофантазувати, а як би воно було далі. Хоча… можливо, є різні відкриті фінали. Наприклад, коли не до кінця зрозуміло, чи будуть герої разом — такий фінал мені б не дав спокою. Я б відчувала в цьому прямо ж таки незакінченість. А є такі фінали, які я вважаю вже самі по собі хорошими. Коли відповіді на всі питання дані, і герої просто продовжують своє життя, яке для читачів інтуїтивно зрозуміле.

«Запах», по суті, теж планувався з відкритим фіналом, але таким, де інтуїтивно мало бути зрозуміло, що у героїв усе буде добре і вони будуть разом. Але, ймовірно, я дам певної ясності про майбутнє, проте не скажу як)