Що відбувається в "Академії Фейлім" я вже показала, а тепер трохи ілюстрацій до "Академії Мірравель". Відео з ними дивіться в моїх соцмережах.

Святкування 16-тиріччя Ліадайн.

Кетта з Демом нарешті помирилися)))

— Як я можу покинути власну дочку, можливо, назавжди? І як я можу покинути всіх інших близьких мені людей і магію? А привезти Ліа сюди?.. Як, коли тут небезпечно як ніколи?! 

— Я не знаю, Кей, але тобі треба вибрати. І якщо ти вибереш привезти Ліадайн в Муірн, я зроблю все, щоб її захистити. Обіцяю.

Це його «Кей» остаточно зламало мене. Змусило нагадати про те, якими щасливими ми колись були. Як мріяли, кохали, планували майбутнє… І зараз, дивлячись в його блакитні очі, я розуміла: я не зможу жити в світі, де його немає. В світі, де я не зможу випадково зустрітися з ним в кафе, в крамниці, просто на вулиці. А ще я думала про інші блакитні очі — ті, в яких теж залишила біль й образу, ті, які не могла підвести. Очі моєї дочки.

Дем навіть свій фірмовий пиріг для Кетти приготував. :)

— Що ти робиш, Деме?

— Пиріг тобі готую, — відповів він так легко, ніби нічого не трапилось. — Кухня в тебе, звісно, велика. 

Так, я знала, що кухня в мене майже символічна, але мені й більшої не треба було. Я ж готувала рідко. 

— Мені вистачає, — відповіла я і поставила на стіл пляшку з вином, кивнувши Дему, щоб той її відкоркував.

— І як ти всі ці роки справлялася без мене? — хмикнув він, розливши вино по келихах.

— Насилу, — слабко усміхнулася, бо груди трохи стискало від болю — ці роки без Дема були важкими.

Поїли разом, випили, поговорили.

— То коли ти поїдеш за дочкою? — спитав Дем, коли пиріг був готовий і я нарешті змогла насолодитися його неймовірним смаком.

— Не відволікай мене від пирога, Деме, — пробурчала я з набитим ротом. — Я 9 років його не їла!

— Прожуй, а потім говори. Я ж не забираю, — така звична фраза, а в мене аж защеміло в серці від неї. Я навіть не здогадувалась як сильно скучила за Демом за ці роки.

Я з’їла шматок пирога, потім ще один, запила черговим келихом вина і на моєму обличчі нарешті з’явилася щаслива усмішка. От, виявляється, як мало мені потрібно для щастя — фірмовий лимонний пиріг Дема. 

І навіть трохи пообіймалися. По-дружньому. Але скоро вже донька прибуде в Муірн і вправить їм обом мізки. :))))

Я в два кроки здолала відстань між нами, боячись, що передумаю, і обійняла його — може, не дуже по-дружньому, але вже як було. Дем обійняв мене у відповідь і ми деякий час так і стояли мовчки, притулившись одне до одного, ніби без підтримки могли розсипатись й впасти.

— Пробач мені, Деме, — прошепотіла ледве чутно, слухаючи, як швидко б’ється його серце під моєю щокою. — Я не хотіла, щоб наше життя склалося ось так. Але як вже вийшло. Я дуже жалкую про всі свої помилки, але виправити нічого не можу. Минулого не повернеш.

Я очікувала, що зараз Дем почне мене вмовляти дати шанс нашим стосункам, говорити, що йому байдуже на мої помилки і він готовий про них забути, але… Цього не сталося. Чи то Дем вже нічого, окрім дружби зі мною не хотів, чи то зрозумів, що вмовляти мене — марна справа.

— Все гаразд, Кей, — так само тихо відповів він і його губи легенько торкнулися мого лоба. 

І ось ще вирішила спробувати гіфки додати. А то щось всі роблять дописи з ними, а я ще ні))) Звісно, у відео краща якість, але все ж гіфка теж передає анімацію.

Дем готує пиріг.❤️❤️❤️

І обіймає Кетту.❤️❤️❤️

Читати: "Академія Мірравель. Крізь сумніви" 

Запрошую до моїх соцмереж (там більше ілюстрацій і відео):

✨ТГ-канал про мої книги

✨Інстаграм

✨ТікТок