Розділ 1.1

ЗЕМЛЯ

Кетта

Я вийшла з порталу і м'яка трава під ногами, свіжий запах лісу та тепло ранкового сонця одразу огорнули мене, ніби цей світ зрадів моїй появі тут. Я стояла серед високих дерев, чиї крони стиха щось шепотіли, і вдихала повітря, чисте, свіже після ночі, з тонким ароматом квітів. Десь недалеко співали птахи, їхні голоси були такими дзвінкими, що здавалося, ніби вони сміються, перегукуючись один з одним. Я провела долонею по стовбуру найближчого дерева, відчуваючи під пальцями шорстку кору. Цей світ був живим. Справжнім. Я зробила кілька кроків уперед, відсуваючи гілки кущів, і злегка усміхнулася. Мені подобалося тут.

Біль усередині ще тлів. Я пам'ятала, як дивилася на Дема востаннє, як чекала хоч якогось знака, хоч одного слова. Але він мене не зупинив. Мабуть, так було потрібно. Мабуть, я мала опинитися тут. Геть сумні думки. Мене чекає чудова пригода.

Я глибоко вдихнула, підставляючи обличчя сонячному світлу, і зробила крок далі в цей світ, який зустрів мене з таким теплом. Я завжди відчувала ліс, природу і навіть в цьому немагічному світі нічого не змінилося. Я легко знайшла стежку і зовсім скоро опинилася на околиці міста. Як чудово, що ліс близько до міста! Майже як вдома. Я з цікавістю роздивлялася все навкруги: місто, людей. Звісно, я бачила фотографії Землі, але цей світ такий великий і не всі країни і міста були у нас в книгах. Я не знала, куди саме мене перемістило, але мені сподобалось це містечко — зелене, затишне, не надто галасливе. Навряд чи столиця, втім, я і хотіла опинитись в невеличкому місті.

Я довго блукала по місту, роздивляючись його, поки не опинилася біля парку. Я встигла втомитися, тому присіла на лавку і витягла з рюкзака бутерброд з термосом. Втамувавши голод і трохи відпочивши, я продовжила вивчати місто. Мені потрібно було знайти ломбард, щоб обміняти каблучку з браслетом на гроші, а потім знайти собі місце для ночівлі. Можна було спитати у людей, але я хотіла знайти все сама. Я ж самостійна! Доросла! Я можу дати собі раду. Хай там що собі думає Дем, а я чудово впораюсь сама у новому світі. Навіть без нього.

Зовсім скоро мені вдалося відшукати ломбард. Оцінювачу мої прикраси відразу сподобалися, але тут виникла серйозна перешкода, яку я ніяк не змогла подолати. Виявляється, здати в ломбард речі й отримати гроші можна було тільки з документами. А в мене їх, звісно, не було. І про це не писалося в наших книжках, та й архімагеса Тіррена нічого не розповідала. Впевнена, вона знала, бо була там, мабуть, в неї і документи були, але мені вона навмисно нічого не сказала!

— Невже ніяк без документів не можна?.. — зітхнула я, розуміючи, що без грошей я довго тут жити не зможу і доведеться повертатись за кілька днів, коли закінчиться їжа.

— Офіційно не можна, — відповів мені приємний на вигляд чоловік років 50. — Хіба у вас їх немає? Ви ж доросла дівчина.

— В мене їх вкрали… — на ходу вигадала я. — Коли приїхала. І гроші. Залишилися тільки ці прикраси.

— То вам треба в поліцію звернутись і зателефонувати до рідних, щоб гроші чи квиток на зворотній шлях вислали, — порекомендував мені він. Гарний варіант, ось тільки він підходив для місцевих, а не для мене.

— Не можу… Я з дому втекла, мене чоловік тітки ображав. А інших родичів я не маю, — я імпровізувала як могла. — Думала, почну тут нове життя, та не вийшло.

На очі накотилися сльози. Я навіть припустити не могла, що все так трапиться. Я ж була підготовлена! В мене мало вийти! А натомість… стою в місцевому ломбарді й ледве не плачу.

— Я вам співчуваю, дівчино, але правила є правила, — похитав головою чоловік. — В мене будуть проблеми, якщо я видам вам гроші без документів.

— Невже нічого не можна придумати? Мені дуже потрібні гроші… — я дивилася на чоловіка з благанням, він був моєю останньою надією.

Чоловік деякий час мовчав, вочевидь щось обдумуючи, а потім нарешті заговорив.

— Ці прикраси не крадені?

— Ні, звісно. Вони — подарунок мого колишнього, — насправді, я їх просто купила, але логічніше було б видати їх за подарунок. — Вони хоч і гарні, але мені буде легше без них.

— Тоді зробимо так. Я заплачу вам зі своїх коштів, а потім оформлю від імені одного знайомого. Я іноді так роблю для підлітків, які опинилися у скрутному становищі. Якщо ви згодні, то можна так.

— Так, я згодна! — я радісно закивала головою.

— Ви ж не збираєтесь викупляти свої прикраси? — уточнив чоловік, дістаючи з кишені гаманець.

— Ні.

Чоловік дав мені гроші, паперові, але я знала, що тут такі, і я, щаслива попрямувала до наступної цілі — пошуку житла. З житлом вийшло не краще, ніж з ломбардом. Там теж були потрібні документи, але і тут наді мною зжалилися і виділили старий диванчик в службовому приміщенні хостела, за який я заплатила майже всі гроші. Я думала, що мені вистачить їх надовго, хоча б на місяць, а я виявилося, що мої прикраси тут мали маленьку цінність. Мабуть, завтра ввечері доведеться повертатись. Але я так не хотіла! Я ж мріяла гарно тут все роздивитись, побувати у цікавих місцях, спробувати місцеві страви, а в мене зовсім не було грошей на розваги. Поївши тим, що я прихопила з дому, я заснула, втомлена непростим днем у чужому світі.

___________

Любі читачі!!!

Запрошую вас до продовжень пригод Кетти. В цій книзі ви дізнаєтесь, у що перетворилася її необдумана втеча до нас на Землю і як вона знайшла шлях назад. Ну і звісно, як все це переживав Дем і чи пробачить їй цю втечу. Приєднуйтесь! Оновлення поки що будуть щоденними, опівночі. 

А також заходьте до мого телеграм-каналу: там на вас чекають візуалізації до книги, всілякі цікавинки і подарунки. 

https://t.me/annapotii_books