Дзеркало долі: Рецензія на містичну сповідь Леї

Як пережити апокаліпсис, якщо у тебе є хом’як і колишній на таксі: Рецензія на
«Відьомське дзеркало»  
Світлана Фоя

Шановне товариство марафону! Якщо ви думаєте, що у вас був поганий день, то просто подивіться на Лею, героїню цього твору. Її «персональний апокаліпсис» почався з того, що її звільнили, вигнала власниця квартири (яка, до речі, щиро вірить, що кожне її слово — істина), а хлопець кинув заради переїзду до Львова. І знаєте, що добило мене (і Лею) найбільше? Цей «естет» пакував свою ігрову консоль Xbox у пухирчату плівку з більшою ніжністю, ніж прощався з дівчиною. Оце я розумію — розставив пріоритети!

Сільська пастораль із присмаком сірки Зібравши валізи та хом’яка Сирника (справжній герой другого плану, який навіть у стресі бігає в колесі), Лея їде до батьків у село. А там… ну, ви знаєте ці села: свіже повітря, смачні сирники й бабуся, яка раптово вирішила стати порталом у потойбіччя. Баба Зоя тут — персонаж колоритний: то мух у кімнаті розводить, то дзеркала протирати змушує, то по ночах ходить так, що волосся дибки стає.

Авторка майстерно нагнітає жуть. Дзеркала тут — це не просто щоб причепуритися, а справжні двері для всякої нечисті. І коли героїня серед ночі бачить, як ковдра на дзеркалі «дихає», мені самому захотілося накритися з головою.

Лицар на таксі та боротьба за душу Ну і куди ж без кохання? На сцені з’являється Ярий (Ярослав) — колишній одногрупник, нині таксист і ландшафтний дизайнер в одній бороді. Спочатку Лея його ледь не побила (випадково, звісно), але потім, як то кажуть, іскра пробігла. Хлопець виявився не промах: і до священника відвіз, і на чай з ночівлею напросився, і навіть зізнався, що бачить привидів. Оце я розумію — спільні інтереси!.

Містика, молитви та скручені простирадла Кульмінація твору — це щось із чимось. Бідну Лею так крутило від атаки темних сил, що вона ледь усю постільну білизну в джгути не перетворила. Тут вам і молитви, і екстрасенси, і священник, який знає, що «і відьми до церкви ходять». До речі, фінальний поворот, де Лея дізнається, що вона — відьма (ну, хто б сумнівався!), додає історії перчинки. Виходить, баба Зоя не просто так хотіла її за руку потримати.

Що мені, сподобалося:

1. Гумор героїні. Лея навіть у миті жаху примудряється іронізувати. Коли до неї в ліжко лізе невидима сутність (той самий момент 18+, але лячний, а не еротичний), вона знаходить сили заборонити йому це неподобство.

2. Хом’як Сирник. Єдина істота, яка зберігала спокій (ну, майже) у цьому дурдомі.

3. Динаміка. 42 сторінки пролітають як одна мить. Події несуться галопом: звільнення — село — жахи — екзорцизм — кохання.

Висновок: «Відьомське дзеркало» — це чудовий мікс міського (і сільського) фентезі та жахів. Читається легко, лякає якісно, а історія про хлопця з Xbox — це взагалі життєва база. Раджу всім, хто любить полоскотати нерви, але хоче щасливого фіналу (принаймні, для Леї та Ярого, про бабу Зою промовчимо).

Тільки одне прохання: не читайте це вночі біля незавішеного дзеркала. Я перевірив — не варто.

Посилання на марафон: https://booknet.ua/blogs/post/363457