Флешмоб "Оповідання за картинкою"

чудова ідея від авторки Тетяна Губоній правила в блозі ось тут

і я запрошую приєднатися Чарівна Мрія, Марія Залевська, Герман Харінгтон якщо у них буде таке бажання, а також всіх бажаючих))

Коли слова стануть однаковими

Книжки. Напівпустий читальний зал бібліотеки з косими променями світла, в яких тацює пил, стильний фірмовий магазин з м’яким диванчиком і кавою в автоматі чи старенький непомітний «Букініст» у коротенькому провулку, схожий на горище скарбів. А чи й маленький стелаж у куточку продуктового супермаркета з модними книжковими новинками.

Для Лесі ці світи – пристрасть. Їй нічого іншого і не залишається. Десь вона може пропадати пів дня, кудись забігати на годинку. Біля стелажа затримається на хвилину, а в розвали «Букініста» пірне з головою.

Тітка з дядьком зітхають, дивлячись на тонку постать з замріяними очима. Лесі небагато лишилося. Це знає лікар. Це знають рідні. На роботі знають про інвалідність, тому й взяли – менше платити податків.

Леся теж знає. З дванадцяти років. Тому живе насичено. Вдень – різноманітні світи на сторінках. Вночі – синє світло екрану. Зранку темні кола навколо почервонілих очей.  

Тітка спочатку боялась, що Леся «зірветься». Зв’яжеться з поганою компанією, вживатиме наркотики. Вона і за себе б не була певна при таких обставинах.

Але Леся – вона інша. Навіщо красти в себе миті й так короткого життя? Краще прожити якомога більше життів – в минулому й майбутньому, любити й ненавидіти, радіти й страждати… Вдень – книжкові герої, вночі – біжуча стрічка випадкових розмов. Шкода витрачати час на сон. Ще трохи – і вона спатиме досхочу…

Не тільки вона – згасне весь світ. Просто інші про це не знають. Вони роблять свої маленькі щоденні справи. І великі надважливі справи.

Так правильно. Не кожен може винести цей тягар – знати, що кінець близько. Що відбудеться  моторошний «клац». І світ сповільниться, розвалюючись на шматки. Або зникне в одну мить.

Леся – може. А поки вона живе. Живе в багатьох місцях одночасно, спрагло вбираючи Світ у себе.

Вона не рахує дні чи хвилини. Просто відчуває – наближається.

У книжковій крамниці ловить усміхнений погляд сивобородого дідуся, який тримає газету. Молодий хлопець з розкритим словником в руках усміхається і підморгує. Від цього у Лесі виникає відчуття, ніби вона сама на сторінках сучасного роману. Це бентежить. Вона опускає очі на випадково відкриту сторінку і пробігається по рядках. Кілька раз. Знову. Дивна книга – там написане лише одне речення.

Леся піднімає очі і чує: « Що за…» - хлопець нерозуміюче витріщається на словник в своїх руках. За спиною чути, як падає щось невелике – мабуть, окуляри старого. Леся підходить ближче і заглядає в словник, а потім у газету. Так і є.

Дивно. Вона не думала, що в першу чергу зникнуть слова…

 КЛАЦ