У сьогоднішньому оновленні "Загублених у вічності" читач знайомиться з Вікою, мамою Марти.

                                                                                            ***

Мелодійний дзвінок не залишився без уваги. За коротку мить двері відчинилися і Марта побачила на своєму порозі сумного Богдана.

— Ти одна?

— Ні, мама вдома. Що сталося?

   До вітальні увійшла красива молода жінка. Стильний костюм, доглянуті руки з дорогим манікюром та довге біляве волосся. Старша сестра Марти?

— Ой, я досі вас не познайомила! Це Богдан, — дівчина розклала чашки з чаєм і махнула рукою в бік хлопця. — А це Вікторія Романівна, моя мама.

   Богдан оторопів від почутого. Та помітила його здивування і всміхнулася:

— Ви думали, що я її сестра, чи не так? Доню, я буду каву, — жінка глянула на доньку і та знову побігла на кухню. — Так ви і є отой славнозвісний Богдан, через якого Мартуся продзижчала мені всі вуха?

— Вікторіє Романівно…

— Просто Віка, — перебила його жінка.

— Дочка сказала мені, що ви переводитеся на інший факультет?

— Є таке, — повів плечем хлопець. — Вирішив іти за покликом серця.

— Послухавши серце, ви відключили розум, — повільно мовила Віка. — І як відреагували на це ваші батьки? Вони, якщо я не помиляюся, юристи?

— Це мій вибір, — спогад про нещодавню розмову знову здійняв вихор емоцій всередині юнака.

— І ким ви збираєтеся працювати після закінчення університету? Вчителем історії в нашій глушині?

***

Віка народила Марту в 17. Сама виховала доньку, вклавши в неї купу грошей, проте позбавивши материнської любові. Чи подякує Марта матері за таке дитинство? 

Інстаграм

ТікТок

Фейсбук