Вітаю всіх читачів та поціновувачів твердої наукової фантастики!

Працюючи над світом «Касіопеї», я часто помічаю, наскільки незвичним видається місцевий тваринний світ — зокрема Обсидіанова Пантера та клас істот, яких на планеті називають геолітами.

У нещодавно опублікованій Главі 4 («Народження Обсидіана») відбувається ключовий переломний момент: Зграя знаходить дитинча. Міка готовий пронизати його загостреною палицею, вважаючи чужорідною загрозою, Роан стає живою стіною між ними, а Енн вимовляє слова, які розбивають крижану тишу укриття: «— Йому холодно...»

Чому геоліти — це жива біологія, а не неживий кристал?

На планеті з гравітацією 1.4g еволюція пішла шляхом глибокої конвергенції органіки та мінералів:

1. Вони дихають: їхні легені фільтрують важкі гази сланцевих лісів. Якщо прислухатися до малюка під курткою Люми, можна почути його живе, тихе дихання крізь вологі ніздрі.
2. Вони вразливі до холоду: позбавлене геотермального тепла вулканічного ложа, дитинча втрачає енергію і гине від переохолодження без живого біологічного тепла.
3. Їхня луска росте разом із тілом: базальтові та обсидіанові пластини утворюють гнучкий панцир, який пульсує в унісон із судинами.

Дилема Зграї: порятунок чи майбутній вибух?

Міка мислить категоріями суворого виживання: кожен грам білка на вагу золота, а будь-який хижак, коли підросте, підкориться закону крові. Але Люма та Енн побачили в ньому дещо більше — зв'язок, здатний змінити правила гри на цій планеті.

Питання до читачів:
Якби ви опинилися тієї ночі в укритті під тиском 1.4g — чий бік ви підтримали б? Довірилися б чуттю дівчинки, чи не ризикували б життям підлітків і послухали Міку?

Повний текст розділу та розвиток подій читайте у книзі «Касіопея» на Букнеті.