Всім привіт,
Нещодавно тішилася тим, що нарешті повернулося натхнення....Встигла опублікувати невеличку книгу віршів і приступила за підлітковий пригодницько-юмористичний твір. Все було чудово... Я настільки захопилася книгою, що жила тільки нею ... Я занурилася в цей процес і проживала його разом з героями... Пізніше, я помітила що це як наркотик- ти потребуєш цього більше і більше, не можеш зупинитися... Поступово почав змінюватися ритм, режим.. і в решті -решт на 97 сторінці твору я відчула повне вигорання... Не очікувала , що так швидко. Тиждень нон-стоп і приплили...
Поділиться своїм досвідом. Як ви з цим боретеся? Як долаєте такі моменти? Дякую за приділений час і увагу❤️
11 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиОт так щоб повністю - ні, мені дещо цього не дає.
Але іноді втрачаю інтерес до певної історії. Тоді я або пишу щось інше(навіть жанр міняю), або щось читаю(навіть свої твори, заодно й помилки виловлюю) .
Дайте собі відпочити. Нічого в цьому житті, навіть найгеніальніша у світі книга, не варта вашого повного виснаження :) а все, що має бути дописаним, буде дописано! Відновитесь, і неодмінно повернетеся до рукопису!
Дуже всім дякую за коментарі❤️ Схоже треба йти на відпочинок…
Треба дати собі волю. Забути на пару днів про твір. Відволіктися на те, що любтш, але давно не робила. Якби було тепло - можна було б поганяти на велику або побігати. Фізична перезарядка знімає напругу.
Те, що ви називаєте «вигоранням», часто дуже схоже на перенасичення. Пишучи й проживаючи емоції разом із героями, з часом ними просто «наїдаєшся» — і тоді організму та психіці потрібен відпочинок. Усе тут залежить від ритму письма й швидкості народження ідей: коли все, що хотілося виплеснути на папір, уже оформлено, а нові образи ще не встигли визріти, з’являється відчуття внутрішньої порожнечі. З власного досвіду скажу: краще писати не «тиждень до зупинки», а розтягувати роботу на місяць і йти «до завершення». Книга — це не марафон на виснаження, а дистанція, яку важливо пройти разом із героями, а не добігти до моменту, коли моральні сили просто закінчуються.
❤️ ❤️❤️❤️
Та що з цим боротися? Відпочиньте, ви нікому нічого не винні. Через якийсь час підсвідомість підготується і все повернеться
В мене так все написання закінчилося на два роки.
Вітаю ❤️❤️✨❤️
Ой, та ніяк не справляюся! Ви підняли дуже важливу тему. Я просто, коли вигоряю, починаю думати і жити в повільному режимі до наступного свого вибуху активності.
Азарт — це дуже підступна штука. Коли залітаєш на хвилю писанини, з неї дуже важко злізти... Бо хочеться ще і ще, все мало і мало; відчуваєш таку могутність, ніби за один вечір можеш прожити й прописати все життя героїв. На мою думку, так герої можуть втратити свою життєвість. І автору, і героям треба перепочинок одне від одного, щоб не перетворити все на хаос.
Так, дуже приємно пливти за течією своєї історії, але так можна і потонути в ній разом із персонажами. Думаю, проблема в тому, що герої замість того, щоб залишатись на сторінках книги, проникають у життя автора, і тоді стається катастрофа. Бо межі між творцем і персонажем стираються. Герої починають підлаштовувати життя автора під себе і вибивають його з ритму. Думаю, варто не забувати заземлюватись: залишати собі побутові переживання, давати собі хвилинки просто «на подихати» і повертатись у реальність. Повертати себе в реальність — от що важливо; шукати побутові дрібниці, які теж запускатимуть шалений ритм у серці. Різнобарвність життя не тільки дає відпочинок автору, а й дарує інший погляд його героям. Тому, варто шукати додаткове джерело дофаміну аби не ставати залежним..
Христина М, пс. Тому, не забувайте відпочивати, пити водичку і просто дивитись у вікно)
Натхнення вам!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати