МакогІн, Борщ І ПедагогІчна Катастрофа

Привітики, ділюся розділом, сподіваюсь Вас сподобається. З задоволенням почитаю Ваші відгуки.Завчасно дякую усім хто забіг на вогник.

На галявині пахло так, що навіть дерева почали схиляти віти в бік воза баби Параски. Баба, засукавши рукави, господарювала біля величезного казана, який витягла невідомо звідки. Ядвіга ще вранці кудись полетіла — за її словами, «провітрити мітли», а насправді, мабуть, просто щоб не потрапити під гарячу руку Параски.

— Так! — гримнула Параска, помішуючи в казані макогоном (виявилося, це універсальний інструмент: і для тіста, і для виховання, і для борщу). — Поки цей неуч у широких штанях не скаже мені, що воно за диво — без ніг біжить і двері відчиняє — ложки не отримає! Буде святим духом харчуватися, поки штани не спадуть!

Артем, чий шлунок видавав звуки, схожі на бурчання голодного дракона, вкотре наступив на власну штанину і ледь не влупився носом у траву.

— Бабцю, ну будьте людиною! — простогнав він. — У мене вже в очах двоїться. Мені здається, що ваша коза на мене якось кулінарно дивиться...

— Не «бабця», а Параска Степанівна для таких, як ти! — відрізала вона. — І не скигли. Від голоду ще ніхто не вмер, крім тих, у кого клепки не було.

У цей час Лісовик, якому стало щиро шкода хлопця, вирішив проявити гостинність. Він бочком-бочком підібрався до Артема, тримаючи в жмені щось підозріло зелене й волохате.

— На, малий, підкріпися, — проскрипів дід, простягаючи йому корінь, що нагадував висушену жабу. — Це корінь сон-трави, змішаний із перегноєм столітнього дуба. Смак — як підошва, зате три дні їсти не схочеш, бо шлунок буде в глибокому шоці.

— Дякую, діду, але я краще почекаю на борщ, — Артем з острахом відсахнувся.

Але справжня драма розгорнулася біля вогнища. Параска покликала Зоряну, щоб та допомогла засмажкою.

— Ану, дівчино, кинь сюди цибульку, тільки дрібненько, як сльози колишнього! — скомандувала баба.
 

Зоряна взяла ніж так, ніби це був хірургічний інструмент або небезпечний артефакт. Через хвилину в казан полетіли шматки цибулі розміром з кулак Момая.

Параска на мить заціпеніла. Макогін у її руці загрозливо здригнувся.

— Це що... це що за гарбузи ти туди накришила? Ти що, борщ вариш чи барикади будуєш?!

- Я... я зазвичай так... — тихо мовила Зоряна, відступаючи.

— Зазвичай?! — Параска сплеснула руками так, що коза підскочила. — Момаю! Ти бачив? Красива дівка, а борщу зварити не може! Це ж пропаде дитина! Все, вирішено! Забираю тебе до себе на перевиховання. Будеш у мене три місяці мак терти і дізнаєшся, з якого боку до корови підходити, щоб вона тебе не перехрестила копитом!

Момай, який до цього моменту намагався непомітно поцупити шматок сала з воза, раптом випростався:

— Парасочко, серце моє, та як же ми без Зоряни?

Може, я її сам навчу... — він грайливо підморгнув.

— Ти?! Ти себе навчи вуса не в борщ мокати! — обірвала його Параска. — Вчитель знайшовся! Геть від казана, бо макогін не розбирає, де ворог, а де закоханий козак!

Пан Коцький, який уже встиг десь роздобути чисту миску і сидів з нею в зубах прямо перед Артемом, видав приглушене:

— М-м-ма... (що означало: «Невдахи, вчіться в професіоналів»).

—Та ти що, який колір, який запах! — вигукнув Чомучка, літаючи над каструлею і вдихаючи пару. — Кажи вже щось! Це ж ...Ой... а що, так можна було — підказувати?

Параска повільно повернула голову до Чомучки.

— Це хто тут такий розумний під капелюхом свистить? Артеме! Якщо я зараз почую від тебе  підказку огрію макогоном по потилиці! Думай сам!

Артем стиснув зуби. Шнурки розв’язані, живіт порожній, Зоряну записують у кулінарне кріпацтво, а Параска Степанівна дивиться так, наче зараз замість ложки видасть йому граблі.

— Так... — пробурмотів Артем, намагаючись зосередитися на загадці, поки запах кропу остаточно не звів його з розуму. — Біжить без ніг... Летить без крил... Обнімає всіх, а ніхто його не бачить...

Він глянув на верхівки дерев, що гойдалися вгорі, і на те, як пара з казана різко метнулася вбік.

Артем стояв посеред галявини, намагаючись не слухати, як його власний шлунок виводить складні рулади, що перекрикували навіть бандуру. Всі інші мешканці лісу, розуміючи, що Параска Степанівна сьогодні в ударі, вирішили, що найкраща розвага — це подивитися на муки «панича у великих штанях».

— Гляньте на нього, — просипів Лісовик, зручніше вмощуючись на корені. — Він так напружує мізки, що в нього зараз капюшон підлетить. Малий, не думай так сильно, бо все листя навколо пожовтіє від твоєї розумової напруги!

Пан Коцький, не випускаючи миски з зубів, перевернувся на спину і додав крізь вуса:

— М-ня-м... Якби за кожну хвилину його роздумів мені давали по карасику, я б уже відкрив власну рибну крамницю. Артеме, швидше, бо поки ти вгадаєш, борщ перетвориться на гербарій, а коза Параски почне цитувати класиків від нудьги.

Чомучка, який ледь стримувався, щоб не вибовкнути відповідь (і дуже боявся макогона), почав просто літати кругами навколо голови Артема, створюючи ефект маленького вентилятора.

— А я знаю! Я знаю! — пищав він. — Але я мовчу як риба! Як дуже горда і мовчазна риба, яку запікають у фользі! Артеме, дивись на мої рухи, я зображую стихію!

Він почав хаотично махати крильцями, але тільки заплутався у волоссі хлопця, яке й так було набекрень.

Домовик, визираючи з-під воза Параски, жалісливо прошепотів:

— Ой, лишенько... Він же зараз штани втратить від виснаження. Може, дати йому сухарика? Хоча ні, Параска побачить — макогоном перехрестить і мене, і сухарик, і весь мій рід до десятого коліна.

Зоряна тим часом стояла ні жива ні мертва, дивлячись на свої нарізані «барикади» з цибулі.

— Артеме, благаю, кажи вже будь-що! — вигукнула вона. — Бо якщо я поїду до неї вчитись, я через тиждень почну замість магії розмовляти рецептами закруток!

Момай ударив по струнах бандури, видаючи тривожний акорд:

— Ну, козаче! Або ти зараз осідлаєш цю загадку, або завтра будеш допомагати Парасці вибивати килими її макогоном. А я тобі скажу — у неї рука тяжка, як козацька доля!

Артем заплющив очі. Він відчував, як повз нього проноситься щось невидиме, ворушачи поділ його велетенського худі та розгойдуючи розв'язані шнурки. Це «щось» не мало ніг, але впевнено штовхало пару від борщу прямо йому в ніс.

Артем стояв червоний, як той буряк у казані, і відчайдушно намагався врятувати свою гідність та порожній шлунок.

— Це... Тяглова сила! — випалив він перше, що спало на думку, коли глянув на козу.

Параска Степанівна навіть мішати борщ перестала. Вона повільно повернулася до нього, тримаючи макогін як скіпетр.

— Тяглова сила? — перепитала вона з кам'яним обличчям. — Це в тебе в голові тяглова сила, мабуть, поршні заклинило. Це ж треба таке зморозити! Момаю, ти кого привів? Це не характерник, це ж просто ходяча реклама нестачі вітамінів!

— Спроба номер два! — вигукнув Артем, наступивши на штанину так, що ледь не зробив «ластівку». — Це Привид! Він теж без рук і ніг!

Пан Коцький демонстративно позіхнув, роззявивши пащу так, що було видно всі його плани на вечерю.

— Привид... Ох, свята ковбасо, дайте йому хтось потилишника, щоб мозок перезавантажився. Артеме, привиди не відчиняють двері, вони крізь них проходять. Хоча твій здоровий глузд явно пройшов крізь тебе і пішов десь гуляти лісом.

— Може... Миша? — невпевнено пробурмотів хлопець, побачивши, як щось шурхнуло в кущах.

Лісовик так зареготав, що з його бороди посипалася суха глиця.

— Миша! Ой, тримайте мене за коріння! Артеме, ти бачив мишу, яка б усіх на світі обіймала? Це якась миша-маніяк чи що? Ти ще скажи, що це комар у капцях!

— Протяг! — вигукнув Артем уже з відчаю. — Він точно відчиняє двері!

Момай сумно бринькнув по струні, видавши звук, схожий на стогін пораненої качки.

— Малий, протяг — це лише нежить у просторі. Ти думай ширше! Де твій козацький драйв? Ти зараз виглядаєш як дяк, який забув слова молитви й намагається підібрати їх за римою до «ковбаси». Зоряна вже валізи пакує до Параски, а ти все про протяги!

Зоряна справді з жахом дивилася на макогін, який Параска вже почала витирати об фартух, готуючись до «педагогічного процесу».
 

Момай сумно бринькнув по струні, видавши звук, схожий на стогін пораненої качки.

— Малий, протяг — це лише нежить у просторі, коли вітер гуляє по хаті крізь дірки в стінах. Ти думай ширше! Де твій козацький драйв? Ти зараз виглядаєш як дяк, який забув слова молитви й намагається підібрати їх за римою до «ковбаси». Зоряна вже валізи пакує до Параски, а ти все про протяги!

Зоряна, намагаючись довести, що вона таки господарка, саме в цей момент вирішила додати в борщ «секретний інгредієнт» — жменю сушених пелюсток лісової лілії.

— Це для аромату... — прошепотіла вона.

Параска Степанівна зазирнула в казан, де на поверхні борщу тепер плавали рожеві квіточки, і її обличчя почало повільно наливатися багрянцем.

— Це що... це що за весільна ікебана в моєму салі?! — прошипіла баба. — Ти б ще туди своїх парфумів набризкала! Момаю, забирай у неї ложку, бо вона нам зараз із борщу зробить освіжувач повітря для туалету!

Момай, ледь стримуючи сміх, видав:

— Парасочко, не сердься! Це ж «висока кухня» — борщ для ельфів-естетів! Тепер ми не просто поїмо, а ще й пахнутимемо, як клумба після дощу!

Артем зрозумів: шлунок порожній, Зоряна в кроці від кулінарного заслання, треба діяти. Він заплющив очі, відчув, як вітер знову шарпнув його за капюшон худі, і раптом почав ритмічно карбувати слова, наче під невидимий біт:

Він заплющив очі, відчув, як вітер знову шарпнув його за капюшон, і раптом почав ритмічно карбувати слова, наче під біт:

— Йо, слухай сюди, це не міф і не казка,

Мене не злякає макогін і Параска!

Він летить без крил, він біжить без ніг,

Відчиняє двері, переступає поріг!

Обіймає весь світ, хоч не має рук,

Лови цей ритм і магічний звук!

Це не миша, не привид, не дикий звір,

Це вільний і сильний — магічний ВІТЕР!

Момай миттєво підхопив ритм. Його пальці блискавично залітали по струнах бандури, видаючи неймовірний мікс козацького драйву та ламаного ритму. Коза Параски почала ритмічно кивати головою в такт, а Чомучка завмер у повітрі, роззявивши рота.

На галявині запала тиша. Параска Степанівна повільно відклала ополоник і зміряла Артема поглядом.

— Ну... — протягнула вона, неохоче кладучи свій знаменитий макогін на віз. — З п’ятого разу й ведмідь на велосипеді поїде, а з музикою — так і поготів. Вгадав, «артист». Хоча за цей реп я б тобі ще пару нарядів по кухні додала, щоб рідну мову не ламав об коліно. Сідай уже, горе моє, поки квіти в борщі не зів'яли остаточно!
 

Продовження незабаром...,

https://booknet.ua/book/artem-glechik-chasu-kod-xarakternika-b447632