Мої вітання!

Дорогі книголюби, сьогодні маю чим вас порадувати.

Діє суттєва знижка аж на три мої книги!

Отже, вмощуємося зручніше, беремо щось смачного попити і поринаємо в романтичні природи)))

Ось уривочок з

«Перукарка його красуні»

«Богдан сів за свій робочий стіл і покрутив у руках конверт. Попри бажання встигнути на літак, якась підсвідома сила не давала йому швидше зазирнути всередину. Чого боявся? Адже впевнений, що несподівана юна гостя ніяк його не обходить. Це без сумніву чиясь помилка — привести цю дитину у його офіс. А може навіть підстава. Навмисна халепа, яку хтось спланував аби завдати йому проблем. Може конкуренти по бізнесу?

   Був впевнений, адже ніяк не міг зарахувати себе до того типу чоловіків, які ведуть настільки буйне і спонтанне статеве життя, що не знають скільки і де могли залишити нащадків. Єдина жінка, яка теоретично могла завагітніти від нього — Аня. Але й то навряд. До того ж, те мале диво чітко сказало, що маму звуть Аіша. Що тут вдієш? Богдан в житті не знав жодної особи з таким іменем. Тож...

   Але Замбія... Це неспроста. Якщо хтось і організував цю халепу, то явно знав, що робить. Крім того... Ця дівчинка чимось схожа на Аню. Невже такий збіг обставин? Годі збагнути. Жодної логіки.

   Виходу не залишалося. Тільки відкрити конверт і розібратися з усім. Так і зробив. За мить Ростик побачив, що друг зблід. Мов паралізований сидів і роздивлявся якусь прикрасу, потираючи у руках.

− Що там? — запитав.

   Шиповський не відповів. Його думки полетіли в далеке минуле. Роздивлявся золотий кулон, намагаючись збагнути, чи можливо, що це саме той, який він подарував дружині років зо сім тому. Сердечко з маленькими діамантами, яке замовив для неї у ювеліра. Тоді це був справжній скарб для нього. Довго збирав гроші. Аня була неймовірно зворушена, отримавши такий дарунок від свого небагатого тоді чоловіка.

   Врешті дістався до листа. У тому конверті їх виявилося два. Один аркуш був пожовклий, написаний знайомим до болю препоганим почерком, інший — новий, але якийсь дивний, вперше побачений. Почав з того, якого раніше не зустрічав. Там було надруковано від руки:»

«Підкинутий шанс»

«- Привіт ще раз, — з якоюсь дивною посмішкою промовив новий друг. Ліна розгублено хмикнула. Дивиться.

− Угу... — але далі помітила в руках молодика те, що її здивувало. З речами прийшов, чи що? Таки ночувати в неї зібрався? Оце вже, ні!

− Що це в тебе? — спитала, дивлячись на невелику дорожню сумку в руках красунчика.

− Не що, а хто. Дитя. Зовсім маленьке, — показав жінці, яка шоковано витріщила очі. Аж рот відкрила. Малеча тихо крекче, вовтузиться.

− Чиє? — спитала, ледве отямившись від здивування.

− Не знаю. Щойно знайшов біля своєї машини, за твоїм будинком. Хтось підкинув.

− Жартуєш? Як таке може бути? — не повірила.

− Ні. Хочеш, візьмемо цю крихітку собі? Ну... Якщо її справжні батьки не знайдуться, — ніяково запитав, чим остаточно шокував. 

   Чи хоче вона? Та, не те слово! І, схоже, усиновлення — її єдиний шанс стати мамою. Але ж...

− Дім... Я... Господи... — хапнула повітря, не знала, що казати. Серце підскочило, як ненормальне. Оце так!

− То пустиш, чи ні? На дворі холодно, — спокійно запитав чоловік. Ліна отямилася, ширше відчинила двері.»

Хочу в твої руки і серце

Не забувайте підписуватися на мою сторінку.

Обирайте, яку книгу  ще не читали і вперед! Пригод і захопливих переживань вистачить аби надовго відволікти вас подалі від буднів. ))))

Спокійного і романтичного вам вечора.

З любов’ю, Лана Іссан.