Розділ 1

    Аріна несміливо зайшла в просторий, дуже стильний кабінет і побачила чоловіка, який сидів за столом, поклавши на нього руки і голову. Обличчя не видно, а тільки гарне темне волосся. З його телефону, що лежав поряд, неголосно грала заспокійлива музика.

   Вже відкрила рот, щоб сказати для чого прийшла сюди, та господар кабінету випередив її. Несподівано почула його приємний, але дуже втомлений голос:

− Дашо, якщо це ти, ходи вже швидше. Сьогодні я просто гину. Не знаю, погода така, чи щось інше, але спина болить, як здуріла. Гірше, ніж зазвичай. І голова. Остання надія на твій масаж. Інакше почну їсти таблетки.

   Дівчина розгубилася на хвильку. Масаж? Даша? От халепа... Він чекав якусь масажистку. Але не її. Дашу. Що ж... Повагалася трошки і вже хотіла віддати папери, які принесла і йти звідти. Але чоловік тихо застогнав, потер рукою потилицю. Знову глухо проказав, не піднімаючи голови:

−  Даш, ну давай вже. Чого ти так довго? Мене сьогодні, як трактором переїхали. Давай... Тільки не так сильно, як минулого разу, — ця фраза остаточно вразила Аріну.

    Капут... Людина страждає. І, де та ціла Даша ходить?!

   Не витримала. Тихо підійшла до чоловіка ззаду. Добре, що на ногах м’які кросівки. Поклала папку з паперами на стіл, подалі від нього. А потім легенько торкнулася двома руками його шиї. Аж губи стиснула від хвилювання. А, якщо зараз побачить, що вона не Даша? Оце буде... Та, може не з’їсть за таке?

− О, добре... — тихо буркнув, далі не піднімаючи голови. Дівчина почала делікатними рухами розминати його шию, пірнаючи руками під тонку, білу сорочку, яку розстебнула трошки. Потім опустилася нижче, ще нижче.

− Як класно... Ох... О... Та-ак... — задоволено промугикав. Аріна продовжила масажувати, перемагаючи свій страх бути пійманою цим бідолахою, або тією Дашою, яка зараз прийде і застукає тут самозванку.

   Вправні і досить сильні пальчики дівчини промацали всі важливі місця на шиї і верхній частині спини чоловіка. Збагнула, що в нього серйозні проблеми. Не дарма так стогне. От би його на кушетку... Вона змогла б краще помогти йому. А тут... Ну, хоч щось.

−  Даш, сьогодні ти на висоті. Молодчина... — сонним голосом проказав пацієнт. Дівчина ледве стрималася, щоб не засміятися. Продовжила масажувати. Знайшла потрібні точки, пропрацювала їх. Чоловік задоволено муркав. Оце так... Всіх би таких пацієнтів.

− Ой, мала, як класно... Мені вже легше. Даш... То просто супер... Як ніколи... — знову проказав ледь чутно.

   Аріна мало не хихикнула. Такий прикольний. І... Мимоволі подумала: «Які гарні, широкі плечі. Шкода, що нездорові. Може бути, що травмовані.» І волосся таке блискуче, хвилясте, аж захотілося запустити в нього руки. Ще трохи помасажувала. Зупинилася на хвильку, прислухалася. Спить, чи що?

   Може бути. Заспокійлива музика і масаж − те, що треба для відпочинку. Дівчина обережно зробила крок від нього до дверей. Чоловік не зреагував. Тоді тихо покинула гарний кабінет. Як тільки обережно зачинила за собою двері, зітхнула з полегшенням. Ху-х... Не піймалася. От і добре.

   Помітила, що секретарки і далі немає на місці. Десь гуляє красуня. Аріна швидко покрокувала коридором, всміхаючись сама до себе. Але й справи... Оце буде реготати подруга, коли дізнається, як вона її замінила. Кур’єр і масажистка заразом. Ха-х… Сміхота та й годі.

   Через годинку, чи менше Влад прокинувся відпочилий, бадьорий, як нова копійка. Встав, розім’явся трохи. Аж здивувався. Як добре. Вже й не сподівався, що сьогодні зможе працювати. Думав їхати додому і їсти таблетки. А зараз... Майже і не болить нічого.

− Владе Івановичу, можна? — до кабінету постукала, а тоді одразу увійшла секретарка.

− Що там, Ань? — запитав, сівши за стіл.

− Ваша масажистка, Даша дзвонила. Просила пробачення, що не прийшла сьогодні. Має якісь проблеми. Казала, пізніше ще подзвонить вам.

− Що? — чоловік здивовано витріщив очі. — Як не прийшла? А, хто робив мені масаж? — стрясонув головою. — Чи мені це приснилося? Здається, я задрімав.

− А-а... Я не знаю... — розгублено скривилася дівчина. Трохи злякалася, коли згадала, що її якийсь час не було на місці. От халепа...

− Поклич мені Тимура. Швидше, — скомандував директор. Секретарка швидко побігла виконувати. Невдовзі до кабінету прийшов начальник охорони.

− Викликали, Владе Івановичу?

− Так, заходь. Є справа.

− Слухаю.

− Можеш сказати, а ще краще показати мені, хто сьогодні заходив до мого кабінету десь після 14 години?

− Та, без проблем. В коридорі ж є камери. Зараз гляну. А... Щось сталося? — бадьоро, але трохи схвильовано відповів молодий чоловік.

− Давай, іди. Нічого страшного. Потім розкажу, — Влад показав жестом, щоб той вже йшов шукати. Тимур одразу подався перевіряти записи з відео камер.

   Через трохи часу начальник охорони, а разом друг Влада приніс директорові фотозвіт.

− Ну, що нарив? Показуй. Був хтось? — з живим інтересом запитав Влад. Одразу відірвався від комп'ютера. Йому дуже хотілося дізнатися, хто ж так поміг йому, якщо не Даша. Чи справді приснилося?