Вітаю, любі букнетівці! ❤️

Вам оновлення:

В авто я не почуваюся захищеною, але змушена дати це відчуття йому. Залишаюся поряд, щось бурмочу. Обіцяю, що все буде гаразд. А коли підіймаю голову, крізь лобове скло бачу натовп невідомих у балаклавах. Вони попід руки ведуть Ерні.

Мій водій — із підбитою щокою та розбитою губою — дивиться на наше авто. До мене з запізненням доходить, що ця автівка така ж тонована, як і та, що їхала за нами... а потім обігнала.

У мене відвертий шок.

Ті самі чоловіки уже в автівці. І один із них сканує мене настільки уважно, що нутрощі зводить судомою...

Витримую їхні погляди почергово, а потім і фразу, яка в прямому сенсі вбиває в тобі все людське:

— В будинку більше нікого. Одного обеззброїли. Інший сам пішов до нас у руки.

Киваю. Серце знову бахкає в горлянці, але я вже майже не звертаю на це уваги. Це відчуття стало звичним за останню добу.

Очі бачать лише пляму на його сорочці, а в голові набатом:

Емі... я підписала своїй дитині вирок.

Обіймаю кожного і кожну! 

Мирного весняного дня!❤️

Ваша Тая)