Вітаю товариство :) 
Продовження Проєкту вже на сайті :) Цього Дейн подався дещо за межі свого кварталу. У місце, де кіберпанки відчують себе наче вдома :) 
Ось фрагмент :) 

Пройшовши так квартали зо два, я ледь не впустив його. Будинки тут були дещо інакші. Багатіші на вигляд, якщо відсутність людських екскрементів на стінах, можна вважати за багатство. Він шмигнув у одну з тих численних вуличок, котрі вели бозна-куди. Витиснувшись з натовпу, я подався за ним. Вечір вже брав своє, але на диво, у цьому провулку світла було достатньо. Численні вивіски, немов маяки, посеред моря темряви, запрошували своїм неймовірно блискучим, як для цього місця, світінням. Вони були яскраві. Але недостатньо, щоб турбувати сірість головної вулиці. Це був наче невеличкий прохід в інший світ. Люди тут теж змінилися. На зміну тим ордам понурих, з порожніми поглядами роботяг, прийшли дещо кремезні та підтягнуті молодики. Деякі були старшими, деякі молодшими. А ще, я вперше побачив жінку. Не подумайте, що я настільки стратив памʼять, що забув як вони виглядають. Просто ті порожні обличчя, які я зустрічав на вулицях, були усі як під копірку. Одяг майже нічим не вирізнявся, такий же сірий і позбавлений барв. Різні головні убори, могли б видати приналежність до статі, але більшість, насправді їх просто напросто не мала. На вулицях здебільшого панувала одна єдина зачіска, котра видавала в тобі працівника продукційної лінії — коротка, майже налисо вибрита голова. Ви думаєте, що стать людини легко відрізнити лише за обличчям? Я особисто пересвідчився у протилежності цієї тези. Чесно кажучи, я не дуже цим переймався. Просто не звертав уваги, позаяк у мене були зовсім інші пріоритети. Вижити для прикладу. Проте тут, на цій неоновій доріжці, під масивними кольоровими вивісками, котрі виднілися по обох сторонах, я чітко усвідомив, що переді мною насправді, більше жінок, ніж чоловіків. Ось одна зміряє мене своїм поглядом. її пишне волосся, кольору веселки, наче розвівається під такт вітру. Веселка, ви ж знаєте що це таке? Чи не так? Її на вигляд важка шкіряна куртка, була просякнута якоюсь речовиною, від якої заломлювалося світло. Під цим кутом, здавалося, що це саме вона сяє, а ті вивіски, тільки крадуть її кольори. Біля наступного входу, вже стояла інша групка людей. У чоловіків були розкішні бороди, які виблискували сивиною. Їхні обличчя були досить молодими, як на таке забарвлення. Серед них також була жінка. Вона мала волосся рожевого кольору. Все таку ж шкіряну куртку, котра сягала аж до пʼят. Була підперезана металічним ремнем, який по середині тримався за пряжку у вигляді палаючого черепа. Вона курила сигару. Не просту тоненьку сигарету, чи її електронний замінник, а товсту, справжню сигару. Вона щось активно жестикулювала, раз-за-разом різко підносячи руки до обличчя тих двох чоловіків. Збоку це могло здатися на сварку, але мимоволі почувши її тон, я зрозумів, що вони просто інтенсивно розмовляють. Кажу ж. Інший світ. Я помітив на собі погляд одного з них. Він дещо скоса поглянув на мене, не відвертаючи голови від своїх співбесідників. Лишень тепер, я усвідомив, що це я витріщаюся на них. Відвівши погляд, мене дещо огорнула паніка. Я втратив свою ціль. Увесь цей антураж, вкрав мою увагу, і я дозволив собі притупити свою концентрацію. Я вилаявся про себе. А потім сунув руки в кишені, зробивши погляд, котрим користувався ще мить тому, на головній вулиці. Він не пасував до цього оточення, але я не знав, як саме годиться себе тут вести. Пройшовши декілька наступних вивісок, вуличка звернула трохи за ріг. Повернувши, переді мною постала, не побоюсь цього слова альфа-вивіска. Вона здавалася завеликою, навіть на фоні інших. Окутана в палаюче серце, перша буква "V", справляла неабияке враження. Вона була непропорційно великих розмірів і це дещо не до кінця пасувало з рештою тексту. Кількість людей, котра стовбичила при вході, вражала. Усі хотіли потрапити у Венгу. Саме так називалося це приміщення. Лишень багато днів після того, я дізнався, що це один з найбільших клубів, в котрому лихі люди, планують свої лихі справи. Але чи були ті люди лихими? Не впевнений. Доєднавшись до них, я так не вважав. Але не будемо забігати на перед.