Рефлексія на оповідання Маленька Люда

Ось вона — моя перша спроба пера в ролі марафонця! Як той казав: не такий страшний чорт, як його малюють, а читати чужі твори — то взагалі чиста насолода, особливо коли вони "ковтаються" за один присід. Тож, тримайте розгорнуту рефлексію від Василя на оповідання "Маленька Люда" авторства Ньюбі Райтер.

Трагедія моркви та "тихого" буття: Відгук на "Маленьку Люду" Ньюбі Райтер

Коли я побачив у списку вільних творів назву "Маленька Люда", я й подумати не міг, що це коротке оповідання на сім сторінок викличе в мені таку бурю емоцій. Знаєте, бувають книги як цеглини — важкі й незручні, а ця історія — як голка: тоненька, але коле прямо в серце.

Про що ж цей "бенкет" самозречення? Перед нами постає життєпис дівчинки, яка змалечку навчилася бути "зручною". Це не просто історія про виховання, це справжня хроніка капітуляції власного "Я" перед обличчям агресивного оточення. Головна героїня, Люда, росла в тіні свого молодшого брата Василька. І тут я, як Василь, мушу зауважити: мій тезка в оповіданні — той ще фрукт! З пелюшок він "захопив" дві третини кімнати, а потім і весь життєвий простір сестри. Люда ж, як справжня партизанка, мовчки спостерігала, як виривають очі її плюшевим ведмедикам, і лише схвально кивала.

Алегоричні котлети та морквяний деспотизм. Особливу увагу хочу звернути на кулінарні метафори автора. Це ж треба так влучно описати тиранію через тарілку супу! Мати Люди, переймаючись "збалансованим харчуванням", буквально заштовхувала в дитину ненависні котлети та моркву. "Ти, Людо, їж котлету! І не виловлюй моркви!" — це ж справжній маніфест знецінення особистих уподобань. Морква тут виступає не просто овочем, а символом нав’язаної волі, яку треба проковтнути, щоб не "осліпнути", як лякала матір. І Люда ковтала — і моркву, і образи, і голі лялькові тіла, бо її подруга Марійка вважала за нормальне "позичити" останню сукню у Барбі Люди.

Глибина та підтексти: Хто насправді ця Люда? Авторка майстерно витягує суть поняття "маленька людина". Це не про зріст чи соціальний статус, це про внутрішнє заціпеніння перед словом "НІ". Люда виросла, але залишилася тією самою дівчинкою, яка виносить сміття замість втомленого брата та малює стінгазети до першої ночі, бо "має мистецьке бачення" (читай: на ній зручно їхати).

Мені дуже припала до душі думка однієї з коментаторок, Яніни Фенікс, яка розгледіла в цьому творі глибший, майже державницький пласт: ніби Люда — це наша Україна, а її нахабний молодший брат... ну, ви самі розумієте, хто. Якщо дивитися під таким кутом, то оповідання стає не просто психологічним етюдом, а потужною алегорією на наше історичне буття.

Стиль та мова Ньюбі Райтер пише дуже живою, "смачною" українською мовою. Текст ллється плавно, без зайвих завитків, але з такою точністю, що кожна сцена (як-от з босом чи чоловіком, у якого теж алергія на моркву — іронія долі!) викликає щирий відгук. Це той випадок, коли самоіронія героїні стає для читача рятувальним колом у морі життєвої драми.

Кому варто прочитати? Це твір для кожного, хто хоч раз у житті боявся сказати "ні", щоб не здатися "нехорошим". Це дзеркало для батьків, які, самі того не бажаючи, виховують "зручних" дітей, ламаючи їхню волю через коліно (або через котлету).

Мій висновок: Оповідання "Маленька Люда" — це неперевершена рефлексія на тему меншовартості та втрачених кордонів. Я ставлю тверді п'ять "зірочок" і щиро раджу всім учасникам марафону не проходити повз. Бо, як кажуть, якщо ви не навчитеся казати "ні", то незабаром виявите, що ваша кімната вже на дві третини заставлена чужими речами, а в тарілці знову морква.

Браво автору! Це було літературно, точне і дуже повчально. Пішов рефлексувати про свій баланс "ні", бо після такого читання хочеться ще!

Посилання на марафон Тетяни Гищак: https://booknet.ua/blogs/post/365072