379
Анотація до книги "Маленька Люда. Оповідання"
Хто ж з нас не пам'ятає цю фразу "Ми всі маленькі люди", та іронічну відповідь про "Маленьку Люду". А що як ми іноді теж в житті вчиняємо, як Маленька Люда. Не можемо постояти за те, у що віримо, боїмося образити і через це страждаємо самі. Це невеличке оповідання - своєрідна рефлексія на поняття "маленька людина" і привідкриває завісу, що може статися, якщо постійно поводити себе як Маленька Люда...
14 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЗнаєте, от бувають історії, які перечитуєш, і ніби розумієш усе по іншому. Очі відкриваються ще більше.
Так і я, хоч і перечитувала, але сльози на очах все одно з'являлися. І комок у горлі. Бо розуміння того, що хоч в нас з Маленькою Людою різні життя, але дечим ми й справді схожі. Та й навіть факт, що в героїні все могло скластися інакше. Сказала б одного разу "ні", іншого... Можливо, це коротке слово часто застрягає десь далеко у горлі. Ніби легше бути мовчазною, хорошою, завжди допомагати, але разом з тим ставати такою маленькою, що інші зможуть наступати на тебе, закидувати роботою і не помічати, що перед ними людина.
Чудовий твір, який вартий уваги. Думаю, багато хто пізнає себе. Однак важливо зробити корисні висновки, не давши собі перетворитися на маленьку Люду.
Дякую за важливе оповідання!
Віка Лукашук, Дякую за те, що ще раз перечитали, Вікусю!!
Дуже сильне оповідання. Це про те, що бути "добрим" для світу — це шкодити собі. Світ не розуміє доброту. Він сприймає це за слабкість. А правда, більшість тих, хто прочитає це оповідання скажуть, що Люда слабка й травмована. Але ж вона — ідеал поступливості й доброти, якщо розглядати в цих категоріях. Та́ доброта не вміє сказати "ні", "годі", "так не буде". І там зникає "я" особистості. І знаєте, тут не Люда слабка й погана. Це її світ так зчитує. Бо в цьому вовчому світі — по вовчому вити!
Ромул Шерідан, дуже тонке розуміння персонажа, Романе! Чудово, що Ви розгледіли не лише її вади, а й вади соціуму, які й зробили з неї Маленьку Люду
«Маленька Люда» — це не просто оповідання, а справжня хроніка капітуляції власного «Я» перед обличчям агресивної моркви та нахабного брата. Як Василь, я щиро обурений: мій тезка у творі — справжній окупант, що загарбав дві третини кімнати й по-варварськи виколупував очі ведмедикам. Люда ж росла «зручною», сумирно ковтаючи образи разом із ненависним овочем, бо мати так дбала про «баланс».
Ця історія — болюче дзеркало для тих, хто так і не вивчив слово «ні». Метафора з голою Барбі, чию сукню Люда віддала подрузі, б’є наповал: дівчинка лишалася «роздягненою» перед світом, аби тільки не образити інших. Особливо глибокою є алегорія Яніни Фенікс про Люду як Україну та її деспотичного родича.
Ньюбі Райтер майстерно малює психологічну драму про людину, яка воліє злитися з інтер’єром. І хоча фінал дарує іронічну надію через чоловіка з алергією на моркву, осад від років самозречення лишається. Раджу всім, хто досі доїдає свою «моркву» через силу. Час виховувати волю!
Посилання на відгук: https://booknet.ua/blogs/post/419067
Посилання на марафон Тетяна Гищак: https://booknet.ua/blogs/post/365072
Ньюбі Райтер, Вам дякую за задоволення!
До сліз… У кожному з нас бодай у чомусь живе та сама «Маленька Люда». Найголовніше — винести з цього досвід: навчитися ставати сильнішими й сміливішими, цінувати себе навіть тоді, коли інші цього не роблять, і не повторювати помилок своїх батьків та людей навколо, щоб не перетворити власну дитину на ще одну «Маленьку Люду».
Анна Лінн, Дуже дякую за те, що зрозуміли той посил, який я вклала в це маленьке оповідання!!
Реалістично... Так іноді трапляється в житті, на жаль... Але всьому є межа і трапляється, що такі люди раптом кажуть: "ні"! Вони миттю стають "нехорошими" та " невдячними" в очах інших, але для себе отримують полегшення. Дякую за таку цікаву та дещо повчальну історію)
Ларія Ковальська, Дуже дякую за теплий відгук!!!
Психологічна драма. Ось така несподіванка для мене. Насправді мені дуже подобається такий жанр. Реалістичний, оголений нерв. Хотілося більше саме такої літератури, що вимагає від нас задуматися. Про дійсно важливі речі, особливо про комплекс меншовартості. Чесно кажучи побачила тут і ще один пласт, прописаний між рядків, автором дуже влучно. Я лише трошки натякну, думаю ви далі зрозумієте. Люда це Україна, а її молодший братик — ну ви зрозуміли хто..... Якщо поглянути на текст ще й з цієї сторони, можна побачити глибину та майстерність авторки.
Яніна Фенікс, Дуже дякую за приємні слова!!! А ще за свіжий погляд на мій твір!!
І справді, як часто батьки та оточення знецінюють чиїсь кордони. І скільки таких маленьких Люд, Кать а інколи і Матвіїв залишаються маленькими людьми... зручними, безвідмовними, і не те щоб дуже потрібними? Життєва драма описана через призму однієї маленької людини. Глибоко. Влучно. Сумно.
Неба Крайчик, Дуже дякую за приємні слова!!!
Дуже серйозний і глибокий твір. Так, на жаль, виховували (і досі ще виховують) багатьох: бути зручною, тихою, спокійною, вміти стерпіти, вміти змовчати... А потім людина проживає не своє життя. Дуже важливо вміти сказати "ні", а не ціпеніти від надиктованих установок. Добре, що тепер люди не соромляться звертатися до психологів.
Світлана Фоя, Дуже дякую за таку оцінку твору!!! Дійсно, психологічна підтримка іноді просто необхідна, щоб направити людину та змусити її переглянути свою поведінку та вчинки і цим покращити її життя)
Оповідання викликає суперечливі почуття: з одної сторони дуже шкода дівчину, неконфліктність якої кожен використовує в своїх цілях; з іншої сторони хочеться підштовхнути її: " Ти ж вже не маленька Люда - навчися відстоювати власні кордони!". І справа, здається, навіть не в її дитинстві, а десь глибше, в самому темпераменті. Але, є сподівання, що маленька Люда все ж психологічно подорослішає у продовженні історії. Воно (продовження історії) ж буде?
Вікторія Берлі, про продовження не думала)) хотілося зробити кінцівку відкритою, щоб кожен читач зробив свої висновки і, можливо, виніс з цього оповідання якийсь урок)) А чи вдалося мені це - судити вам, читачам)) Дякую за відгук!)
Ох... яке важке оповідання... Гг в якісь моменти здається якоюсь цілковито "безхребетною"... як у момент з босом, коли
показано, ніби вона поступається виключно через звичку слухатися... бо ж потім все ж
знайшла знайшла в собі волю піти, а не
продовжувати таке... З чоловіком якраз
сумно, але життєво дуже зрозуміло, і наче
відчувається, як сміливість визріває в ній –
тут вона не так покірна, як по своєму
розважлива, і як тільки обставини
складуться – діятиме.
Написано дуже літературно, гарна, плавна,
точна мова. Хіба що, мені здалося ніби, зважаючи на характер брата гг в оповіданні, він не "потребував уваги", а "вимагав"? Та то вже нюанс) Поставила зірочку.
Ньюбі Райтер, Ну так, просто "потребувати" – то наче бути вразливим, немовлям, звісно, такий і був, але враховуючи його характер загалом, наче "вимагав") Але то таке)
Чудове психологічне оповідання, яке чітко показує - всі ми родом з дитинства. Тому обов'язок батьків розвивати і не шкодити
Ріна Март, Дуже влучно сказано! Дякую за Ваш відгук!
Вітаю з новинкою!)
Кара Веллс, велике дякую!!!
Просто маленька Люда... Так багато усього її спіткало! Але анічичирк! Ані слівця! З моїм та характером точно б щось випалила. Мовчати не варто. Не варто ніколи! Але от я частіше за все мовчу) Мовчала, коли у школі перекладали на плечі купу олімпіад,:«Бо ти ж, Віка, зразкова учениця! І що там той дев'ятий клас, готування до іспитів?». Але не витерпіла такої долі, ще й батьки почали казати, аби не мовчала, бо такими темпами собі гірше роблю. Тому надалі вчителям, не дивлячись ні на що, відмовляла)) Адже якщо будемо забиватися в куточок, то краще не стане. Треба казати ні, треба казати:«Я не хочу. Я не буду». Адже Маленька Люда великою не стала з таким життям. І інші теж не стануть. Якщо забити на себе, то по голівці не погладять, а просто ще згори докинуть завдань)).
Віка Лукашук, вау, як завжди змістовний відгук)) я у школі така ж сама була)) нам, відмінницям, мабуть, судилося)) Але після університету почала все ж казати "ні", хоч і зі скрипом та дискомфортом. Забагато людей користуються Маленькими Людами, а хочеться, щоб ми не відчували своєї меншовартості і відстоювали своє право на хороше життя! Радію, що сподобалося моє оповідання. Можливо, з часом зроблю його більшим і дам можливість Маленькій Люді змінити своє ставлення до всього)
Вітаю вас з новинкою! Успіхів та натхнення! Розповідь суперова, наче оповідає про реальне життя маленької Люди!
Стружик Лев, Дякую! Сподіваюсь, що ті, хто знайде себе у якихось рядках з оповідання, зробить правильні висновки і не буде більше Маленькою Людою))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати