Чесно кажучи, обирала цю книгу на марафоні https://booknet.ua/blogs/post/363457 за назвою — «Альфа: початок»https://booknet.ua/book/alfa-pochatok-b443300 І потім довго реготала з себе. Бо я вирішила, що якщо бойове фентезі, то це, скоріше всього, про перевертнів чи щось подібне… А анотацію свідомо не читала, щоб скласти більш чисте враження про книгу. Насміявшись із себе досхочу за кілька днів, я все ж продовжила читання. І, до речі, вовки все ж таки з’явилися у книзі.

Я б віднесла цю книгу до ігрового фентезі або litRPG. Це досить сучасний, новий стиль у літературі. А чому б і ні.(Та це, скоріше, недолік платформи, що обмежує наш вибір, і тому часто виникає плутанина — однозначно потрібне розширення жанрів.)

Головний герой — так і не зрозуміла, як його звати в реальному житті — поринає у світ віртуальної гри, при цьому має чітку мету. Це одразу сподобалося: не гра заради гри, а авторка вкладає в його дії певні сенси — допомогу ближньому, захист слабших, працю, що приносить насолоду, та інше. І це добре.

Почну з того, що авторці вдалося створити чудовий світ, і, мандруючи ним разом із героєм, ти дійсно віриш і поступово втягуєшся у гру. Звісно, для мене це виглядало трохи дивно — читати опис гри, та я однозначно зіграла б у таку гру. Це щось на кшталт дивитися проходження гри. Ніколи не розуміла цього: навіщо дивитися, коли можна зіграти.

Проте книга створює зовсім інший ефект, коли у гру вступає ще й твоя уява. Це вже зовсім інший рівень. І дійсно, читання поступово перетворилося на уявну гру. Саме завдяки продуманим локаціям і завданням, а ба більше — навіть сутичкам, що поступово розкривали характер персонажа.

Чи є розвиток героя? Є, але він особливий. Поступово герой відкриває в собі певні навички з реального життя, про які раніше навіть не задумувався. Він пізнає себе — і це і є його розвиток. Він постійно змушений робити вибір і часто дуже змістовно його обґрунтовує. Тут нерідко захована й моральна дилема, що додає герою та й книзі глибини.

Особливо мені сподобалися вставки з реального життя — як навички з уроків малювання та історії стали йому у пригоді. Це просто вау. Таке ненав’язливе повчання. Фраза «…ну що ж, пензель, значить пензель…» — приклад тонкої сатири та відсилки до більш відомої фрази. Також запам’яталися булочки Марти з сюрпризом, так би мовити. Майстерність авторки відчутна саме в цих деталях.

Мова та стиль написання — це суміш художніх описів і гейм-термінології. Не перевантажено, легко та доступно навіть для тих, хто мало знайомий зі специфікою таких ігор.

Та повернемося до сюжету. Головний герой на перший погляд просто проходить гру, збирає ресурси та покращує досвід, так би мовити, прокачує персонажа. Розвивається, зустрічає однодумців — інших гравців, створює свою команду. Та робить він це не просто так, а з певною метою — відшукати «скарб» Богдана, свого друга. У реальному житті він навіть бере для цього відпустку на місяць.Та книга обривається на четвертому ігровому дні, і, звісно, мета не досягнута. Я, хоч і любителька відкритих фіналів, та все ж трохи розчарована. Це засмутило. Негайно вимагаю продовження. Чи «скарб» Богдана вже знайдено, адже артефакт-компас вказував саме на це місто? Хоча тут знову повертаємося до назви, де авторка чітко каже, що це лише початок. Тож прибираю своє буркотіння.

Як для нетипового для мене жанру, книга однозначно заслуговує схвалення.

Я рекомендувала її до прочитання, наприклад, своєму сину. Вона ідеально підійде для поціновувачів RPG-ігор. І, звісно, авторці варто задуматися про продовження — а, можливо, й про цілий цикл.