Скоро наш катер і катер команди Гордія спинились зовсім. Яхта теж підпливла як найближче і встала. І на її носі з’явилася золотоволоса, струнка дівчина в червоному прозорому халатику, схожому на платтячко.

– О, що це в нас там внизу за дрібнота? Це що орендовані корита? Фі, смердить бідністю! – зазвучав гарний голос тієї дівчини.

– Ти кого дрібнотою назвала? – обурився Гордій який заводився з-пів обертів, – Може спустишся і в очі це скажеш, а чи злякалася?

 І тут щось з силою приземлилося на ніс катера Гордія, аж плав засіб підняло ззаду, а спереду він пішов глибше у воду. Навіть, хтось з напарників Гордія не втримався і гепнувся за борт. А коли катер вирівнявся, то можна було побачити, як на руці Гордія, яка тримала рульову, стояла тендітна ніжка з червоним педикюром мисливець плавно підняв голову, та вирячив очі і відкрив рота. Дивно те що незнайомка, яка це вчудила, навіть не спітніла і власне вела себе так, наче не стояла на носі катера, а на подіумі, і в руці тримала бокал з чимось червоним, і невимушено відпила з нього.

 Богдан теж зачаровано дивився на звабливу панянку. Та навіть я задивилася на її красу та принади. Ох йо, мабуть п’ятий розмір не менше.

 Але якось оговтавшись, я мотнула головою, проганяючи морок і поцікавилася:

– Вибачте, а ви хто?

– О, хто це там заговорив? Що я бачу? Квітка серед кактусів? Яка миленька, – проговорила панянка, подивилася на мене, умиляючимся поглядом. Як дивляться на кошеня, що вибігло зі смітника і жалібно нявкає,– Мене звуть Кармілла, а тебе як?

– Аліса.

– О, Аліса…щось я про тебе чула….мила подружка. Хоробра дівчинка з трагічною долею. А хто ж я? Я одна з тих кому насправді належить ця земля, та смертні на ній. Ми люб’язно віддали в оренду своє, за умови, що тут буде порядок… – відповіла Карміла, вона вилила вміст бокала на голову Гордія, воно розтіклося по його обличчю.

– Як це? – здивувалася я.

 Бо мені казали, що мисливці тут головні.

– Довга історія. Але факт в тому, що умови були порушені. Цими землями полює те, чого не повинно було існувати. А ці нічого не можуть вдіяти. Тож, ти не тих обрала, – продовжила Карміла і зникла з того місця, де знаходилася і з’явилася, позаду мене.

 Я злякано сіпнулась та обернулась.

 А вона простягнула до мене руку з довгими червоними нігтями. Та легенько підняла за підборіддя, щоб зазирнути мені в очі.

-------------------------------------------

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/polyuvannya-na-msyac-b411827