Поворот сюжету  на 180 градусів, вийшло спонтанно. По-моєму Срібний Туман грається. зі мною

Втікачі (Двоє в Срібному Тумані)

Макс піднявся з підлоги, не оглядався навколо, а тільки дивився на неї. І тоді замість тисячі слів, обійняв її.

– Не кричи, заради цього я готовий на все, – і він поцілував її, так ніжно як тільки міг. 

Його вуста були солодкими і ніжними, він не відпускав її. Ліра  пробувала вирватися  з його обіймів, але вони стали ще міцнішими. Його влада над нею ставала  з кожною секундою сильнішою. Бо Ліра відчула себе коханою, а не лише сексуальним бажанням.

Ці цілунки були як отрута, що потрапила на рану. Його обійми були не вимогливі, він не хотів володіти її тілом – він хотів  доторкнутися  до її душі.

І вона розплакалась, від його справжніх почуттів і від свого болю. Сльози палили душу, яку він хотів  любити, яку він хотів оберігати. І заради якої пішов на злочин проти короля.

І через те, що її душа належить тому, хто її ніколи не покохає.

Макс  зрозумів її без слів, підніс на руки. Легеньку, як пірʼїнку, він поклав  її на ліжко продовжував тримати в обіймах – так і заснули в обіймах без слів і пояснень.

ЇЇ розбудив власний крик, жахи нікуди не поділися, Макс не втік  з ліжка. Він пригорнув її, спробував захистити від невидимих убивць.

– Тобі сняться  жахи? – він цілував її в скроню.

– Кожної ночі, вже три роки підряд, – вона стирала сльози з обличчя від нічних жахів.

– І, що не має способів позбутися  їх? – він також легенько витирав заплакане обличчя.