Мені здається, що найбільша брехня про кохання звучить так: справжні почуття завжди приходять одразу.

Принаймні я колись у це вірила. І, якщо чесно, саме через це помилялася частіше, ніж хотілося б.

Насправді ми часто плутаємо любов із вдячністю, захопленням, комфортом, страхом самотності або навіть фінансовою безпекою. Іноді людина рятує нас у складний період життя, а ми починаємо вірити, що це і є кохання. Іноді поруч із кимось просто спокійно, і ми називаємо це долею. Та є одне питання, яке рано чи пізно доводиться поставити собі кожному:

«Якби ця людина нічого не могла мені дати — чи залишилася б я поруч?»

Відповідь не завжди красива.

А ще мені здається, що кожному з нас потрібна людина, яка хоча б раз подивиться в очі й скаже:

«Я люблю тебе не за те, що в тебе є.  Не через гроші. Не через успіх.  Просто тому, що ти — це ти».

Можливо, саме з таких слів починається справжнє почуття.

І, можливо, справжня любов — це не коли тебе рятують від падіння.

А коли допомагають повірити, що ти здатен стояти на ногах сам.