Блог (оповідання) для баттлу по марафону від Анастасії Коулд: https://booknet.ua/blogs/post/434037

В коментарях слід проставити оцінки від1 до 10)

Ідеальний всесвіт відчувається як м'яка піжама і тепла ковдра, під яку ховаюсь після важкого дня. Заплющую очі і падаю в провал сну, в м'яку напівтемряву і тишу. 

Теплі обійми зі спини. Ніжні долоні жартівливо закривають мені очі: «вгадай, хто?». 
Знайомий солодкий запах меду і сандалу. Відповідь вже готова зірватися з губ, коли інші долоні, трохи шорсткі, наче від грубої роботи або зброї, торкаються моїх. 

І знову те саме жартівливе: «вгадаєш?». 
Аромат лаванди. 

Відхиляюсь трохи назад, відчуваючи спиною тепло. Тільки одній людині я дозволяю підходити до мене зі спини. Каміль. 

Відчуваю дотик підборіддям до голови, і усміхаюсь: він такий високий, що, коли обіймає, здається, що огортає всім собою, захищаючи від темряви в душі.

Знову шепіт на вухо: 
- Ну що, знаєш? 

Хитаю головою: ні. 

Є тільки прагнення відчувати обійми, ще і ще. Я вивільняю руки, протягую вперед, намагаючись відчути, обійняти... і в моїх обіймах опиняється хтось теплий... сильний - під тонкою тканиною сорочки відчуваються м'язи... але ця сила захищає.
Стає між мною і всім, що може мене поранити.

Вгадати на дотик... цікаво. Мої руки торкаються повільно, терпляче і ніжно, в спробі згадати... чи зрозуміти?..
Кінчики пальців ковзають по тканині сорочки, по теплій шкірі, по лініях, які пам'ять може і знає, але не називає вголос.

Здається, відповідь зовсім поруч. Здається, я знала її завжди.

Я гладжу його плечі, лоскочу кінчиками пальців шию, як коту, щоб муркотав. У відповідь тихий, задоволений стогін. Торкаюсь волосся... на дотик м'яке, як шовк, і трохи в'ється. Запускаю пальці глибше, і він акуратно перехоплює мою руку: 
- З цієї сторони обережніше... шрам. 

І я починаю здогадуватись. Але як це може бути?

Вони обидва спокійно і ніжно обіймають мене, заспокоюючи своїм теплом, так, наче давно знають те, про що я мовчала, і прийняли це так, як є.

Каміль жартівливо кусає мене за вушко і тихо говорить: 
- Ти ж знаєш. Скажи? 

Ім'я звучить тихо, майже нечутно: 
- Жан?.. 

Короткий сміх. І він прибирає долоні, нарешті дозволяючи мені глянути. І я дивлюсь, на красиве обличчя, яке ще не спотворила війна, дивлюсь в сіро-блакитні очі, наче хочу спитати: «як ти?» і не знаю, як обережно вимовити те, що мені боліло, коли я думала про нього. 

Каміль проводить кінчиками пальців по моїм щокам. 
- Не плач. У нас все добре. Дивись, а правда ми чимсь схожі?

Я усміхаюсь. Схожі... від ніжності хочеться плакати, і я обертаюсь до коханого і ховаю обличчя у нього на грудях. Сльози ллються, вивільняючи все, що давно трималось десь в глибині і боліло. Мене підхоплюють на руки і вкладають на диван, серед м'яких подушок. І знову втішають, і обіймають, і шепочуть, що все добре і я можу не хвилюватись. В якусь мить їх руки стикаються, і вони переплітають пальці, дивляться одне на одного з неочікуваним м'яким теплом.

Заспокійлива темрява і тепло. Глибоко дихаю, прислухаючись до їх голосів. 

- Розумію, чому ти, - говорить Каміль. -  Красивий. Теплий… світлий.

- Лілу вірить мені більше, ніж я того заслуговую, - з гіркотою визнає Жан. 

- А почуття не треба заслуговувати, вони просто є. 

Обійми огортають, відчуваються як морська хвиля.
Легкий дотик до спини. 
- Як ти? 

Відповідаю не одразу, просто розмірено дихаю, прислухаючись до себе і до них, до биття сердець, навіть до тиші і пауз. Затишно.
На мить дихання збивається знову, і Жан трохи відчутніше торкається мого плеча. 
- Обернись. Подивись на мене. 

Я обертаюсь плавно, наче розтягуючи кожну мить, і рука трохи тремтить, коли я проводжу долонею по його щоці, кінчиком пальця обводжу контур брови. Наші погляди зустрічаються, і я дивлюсь, не знаючи, що сказати, так, наче запитання як той дотик, може ненароком зачепити щось, що болить. І просто дивлюсь, наче вбираючи в себе, наче щоб зберегти спогад, і неважливо, реальність це чи ні.

Можливо, ідеальний всесвіт не такий вже й великий.

Іноді він починається з теплої ковдри, знайомого запаху і людей, поруч з якими можна заплющити очі без страху.