Із записів в щоденнику Дельфі.

Розділ у якому таємниці Дельфі нарешті почнуть відкриватися. 

Я відкрила першу сторінку. Букви не розпливалися, слова були чіткими і зрозумілими. Полегшено зітхнула. 

“Я захоплююся моєю сестрою. Брі – просто неймовірна і я невимовно щаслива, що знаю її. Те як багато вона знає і вміє. Те як вона завжди стоїть на своєму і притримується своїх принципів. Вона дивовижна” 

Усміхаюся. Неочікувала прочитати тут дифірамби на свій рахунок. Ніколи не вважала себе людиною гідною такого ставлення. Тому це було неочікувано і приємно. 

Я думала ти будеш ненавидіти мене, а ти виявилася кращою, ніж я могла собі подумати. 

“А я…чи зможу хоч одного разу бути не у її тіні? Мені не зрівнятися з нею” 

Чи я усе ж поспішила з висновками? 

Але було вже пізно. І я вирішила здатися і прочитати далі. Хоча за це відчувала себе ледь не зрадницею, чи кимось на кшталт цього. Демони Тенебрісу, що ж я  роблю. 

 “На щастя, залишився лиш рік і я спробую протриматися. Хай захистить мене покровитель нашого міста! І все ж це так складно. Я важко зітхаю і роблю спробу зосередитися на парі. Було б чудово прокинутися у іншій реальності, де мені не знадобиться відвідувати його предмет. 

Тоді я зможу спокійно дихати і жити спокійно. 

Я не одразу розумію, що відбувається, а в наступну мить цілком реально наштовхуюся на шкафчики у кінці аудиторії. 

Що за маячня? 

На мить кольори аудиторії змінилися як і наша форма. Блакитна з білим. Але вже в наступну усе повернулося до попереднього вигляду. 

Тепер я могла зрозуміти усі написані слова в щоденнику. Я наче в трансі відкрила потрібну сторінку і продовжила читати. 

Як тільки сторінка завершилася і останні слова були прочитані я розплющила очі у своїй кімнаті. 

– На сьогодні досить, – втомлено пробурмотіла я. 

Дихання відновлювалося повільно. Відчувала себе так, наче пробігла марафон, а в голові дещо паморочилося. 

Варто зрозуміти як працюють ці видіння, інакше ніхто не знає до чого призведуть ці незвичні подорожі.

 Телеграм канал книги