Цікаве з книги "Полювання на Місяць"

Ми з мисливцем теж сіли за стіл, тільки поряд з господаркою вечора та Віолою. Мавкуся поспішала мене почастувати різними стравами свого світу, бо я чесно розгубилася і не знала що брати. Мене от спокусили своїм смачним виглядом гриби, я їх наклала до тарілки де був салат, а вони того…зі голодним чавкотом почали нагло жерти мій салат! Ще потім ситно ригонули. Який жах…вони ще не вміють поводитися за столом! Я не знаю, що мені робити: дивуватись наявності живих грибів в моїй тарілці чи обурюватися їй поганим манерам.

 А ще мені кортіло ці зубасті грибочки непомітно підсипати за комір дурнуватому мисливцю. Бо я ще була на нього зла за його слова.

– Бідося, в Іншому світі ротом не клацають, а то твоє їдло за тебе зхрумають, – прокоментував грибний перфоманс мисливець, криво всміхнувся.

– Просто їх треба правильно вміти їсти, зараз покажу, – сказала Віола, і завзято взяла гриби двома палочками, окунула в якийсь соус: гриб захмелів, та затих, тоді як виявилося його можна було їсти.

 Мої брови полетили на лоба зі швидкістью світла. Тепер я не знаю мені блювати від огиди, чи втрачати свідомість від «смакоти».

 Я нервово зковтнула.

 Довелося тактично відмовитися від грибочків. То ж, я вирішила налягати на салат, який щедро навалила на тарілку. Але був нюанс…виявилося, якщо довго дивитися на салат, то він почне вдивлятися в тебе.

 Добре, що тут було галасливо та грала мелодійна музика – вона заглушувала мій мишачій писк, а ще я розуміла, що залишуся голодною. І добре, якщо ми завтра все ж повернемося дому, бо інакше я вмру від голоду.

 З м’ясними стравами було не легше…бо я не знала, що те м’ясо робило: плювалося вогнем, скакало по райдузі, полювало та їло моїх родичів.

 Ні, їжа була гарно прикрашена, навіть смачно пахла, той хто це все готував, дійсно старався, щоб влаштувати гарний бенкет. Он, як місцеві запихуються. Але я не з цього світу, тож я сумніваюся, що взагалі таке перетравлю, і не отруюся. От раптово виявився один неочевидний, але базовий мінус попаданства: на етапі їжі тотальна не сумісність, бо тут місцеві істоти поколіннями та століттями пристосовувалися до поїдання місцевих рослин, та тварин, виробили характерні ферменти в достатній кількості, імунітет до отрут, які можуть міститися в місцевих рослинах, і достатню кислотність для перетравлення надто жорсткого м’яса чи інших частин тварин. Навіть, в моєму світі не всі люди переносять той чи інший тип продуктів, то що казати за продукти цього Іншосвіття.