Розділ 16 У якому повертаються майже всі нові персонажі, Дельфі розповідає частину правди, а Сел розкриває нову інофрмацію. 

Вона потянула мене на кухню, де вже сиділи Сіетл з Корою і неочікувано Селестра. 

– Дякую, що допоміг, – тихо сказала я, – раніше не мала нагоди. 

– Завжди, будь ласка, – кивнув він, та на його обличчі не було звичної загадкової усмішки, – але не хочеш розповісти, що з тобою трапилося? – запитав він, змірюючи мене пильним поглядом. 

Я відчула себе дещо не комфортно. І лиш подивилася питально на Дельфі, наче шукаючи дозволу. Натомість вона махнула рукою, щоб я сіла. 

Примостившись скраю біля дверей, щоб була можливість чимшвидше втекти стала чекати на події, які трапляться далі. 

– Ми такі як і ти, – нарешті важко зітхнувши відповіла Дельфі, – тобто можемо пам'ятати усі реальності в які подорожували. Тобто версії, нашої реальності, якщо ще більш точно. 

Саме у цей момент двері відчинилися і у приміщення забігли мої три чи то колишні, чи ні подруги і Айзек. 

З того повідомлення якось не випадало нагоди зустріти його і тепер чомусь я відчувала ніяковість. Я ж можу вести себе як завжди? 

– Чого ви накинулися на неї? – заступилася за мене Флав, сідаючи поруч і потягуючись, – як же я втомилася…

– З поверненням, Брі, – це вже сказали Інна і Айзек. 

– Та я й нікуди не йшла, – не втрималася я, – завжди була й чекала, – посміхнулася з деякою гіркотою. 

– Вибач за це, – засмучено відповіла, Фіа, вмощуючись з іншого боку, – але тепер ми знову разом. 

– То що там у тебе справи з Фарізе? – знову запитали мене, але цього разу я відчула себе затишніше. 

Звична компанія – була осередком тепла і дому. І тепер ще важче було збрехати. 

– А професорка Ассін, часом нічого тобі не давала…для захисту, наприклад, – проникливо запитав у мене Сіетл, сперши голову на руку. 

І тільки зараз зрозуміла, що й справді. Пластинка. Про яку абсолютно забулася кинувши в сумку. Не може ж бути, що це…

– Предмет, який тримає ілюзію? – запитала я, хоч і не планувала робити це вголос. 

– Тоді ти маєш вибір зламати ілюзію тут і зараз, – абсолютно серйозно виголосив він, і повернувся до Кори, яка сиділа ще більш серйозна, аніж завжди. 

– Або зачекати і зрозуміти, що саме від тебе хочуть, – тихо прошепотіла вона і всім своїм виглядом говорила – не обирай цей варіант. 

– У нас є молоко? – запитала абсолютно буденне питання, що тепер засміялися усі присутні. 

– Є, – нарешті відповіла Дельфі відсміявшись. 

– Чудово, – кивнула я і дістала потрібне, – комусь ще щось зробити, якщо ми тут на довго засіли? 

Усі сказали кому що зробити і я дочекавшись поки чайник закипить зробила напої. Мені завжди було приємно це робити, ось чому як підробіток я працювала баристою на півставки. 

– Тоді, – подивилася на неї зацікавлено і випросталася склавши ногу на ногу, усім своїм виглядом вказуючи на те, хто тут головна, – що ти від мене хочеш? – моя усмішка стала легкою, але такою яку часто застосувала Дельфі з жахливого варіанту реальності. 

Вона зміряла мене нечитабельним поглядом і щось простукотівши пальцями схоже на Лімеро тарн іфе нарешті відповіла. 

– Ти. Мені потрібна ти. 

Я ледь не подавилася чаєм. У її енергії було щось неправильне. І зараз потрібно було докласти максимум зусилль, щоб витримати цей небезпечний погляд. 

– Боюсь запитати, що це значить, але сподіваюсь обидві мої здогадки неправдиві? – пробурмотіла я. 

– Чому ж ти не сказала мені нічого? – з сумішшю дивних емоцій таких не характерних для неї спитала Дельфі. 

– Не хотіла тебе турбувати, та й не до того було, – тихо відповіла я. 

Телеграм канал книги