Цікаве з книги "Полювання на Місяць"

 Та тільки я підійшла до купальні як побачила, що на дерев’яній підлозі лежали двоє. Над мисливцем інтимно близько навис перелесник, він був в тонкому халатику, який був мокрий, та налип на рельєфне тіло. Він тримав за горло мисливця, владно притиснувши до підлоги, а інша впилася кігтями в широкі груди мисливця, з яких зісковзнув чорний халатик, з тканини схожої на шовк, який ледь прикривав м’язисті груди, ще і внизу розгорнуся, та задерся показав ногу з наче витесаними з мармуру м’язами. Мисливець вишкірився на перелесника, показав ікла, та вперся тому ножем, схожим на шпильку в горло, там де має бути в людей сонна артерія.

 Я відкрила рота та встала, як вкопана, вирячивши очі. Йой, і що я зараз бачу? Мені переживати за мисливця чи радіти? Бігти допомагати чи навпаки не заважати? Я розгубилася. А ще мені було незручно і щоки чогось запалали.

– Ой, вибачте! – про всяк випадок вибачилася я.

– О, Алісо! А ми тебе не чекали! – помітив мене нарешті Громожар, подивившися зніяковіло на мене.

 А от мисливець через якийсь хитрий перекид зкинув з себе перелесника та закинув у воду. Почувся плескіт і піднявся стовп бризк.

– О, ти вчасно! – з деякою навіть радістю у голосі сказав мисливець, підхопившись на ноги і опинився біля мене.

 Я опустила очі на його відкриті груди, по яких стікають крапельки води, видно сліди від кігтів і тече кров.

– Ой, в тебе кров, – помітила я, дістала серветку та приклала до його рани, щоб зупинити кров, – Ось.

 Сова накрив своєю рукою мою. Я аж смикнулась, бо це було не очікувано.

– Дякую, – сказав він, але з якоюсь особливою виразністю та подивився мені в очі. І я помітила, що в нього гарні очі, наче сапфіри в проміннях вранішнього сонця.

 Я аж замилувалася. А ще він мені де кого нагадав…я довго думала кого і згадала... Неса. І мені стало сумно, бо я сумую по Шарлотті та тому бовдуру Несу. Якщо Шарлотта виходить на зв’язок, то Нес ні, вона каже, що з ним все добре просто зайнятий. Але все одно щось мені не спокійно. Бо я вже стільки дорогих людей за останній час втратила, що тепер чекаю знов якоїсь поганої новини. А раз Нес сам не зв’язуєтсья зі мною...то з ним могло статися щось погане.

 Я тяжко видохнула і висмикнула руку з-під руки мисливця, та розвернулася піти.

– Поспішай, нас чекають на вечерю,– кинула я на останок.

 Та почула як перелесник гримнув на мисливця:

– Тобі пощастило, якби не Аліса...тобі настав кінець!