Book

Вони завжди боялися, що їх можуть розлучити, але одного разу це сталося. Через багато років доля звела їхні шляхи, коли одна з них помирала на очах іншої, з якою хотіла нерозлучно провести все своє життя.

— Краще б ти мене знайшла тоді, коли наші шляхи тільки-но розійшлися, я б не стала іншою, якою я є зараз. Можливо, моя душа й досі була б такою чистою та білосніжною, як цей сніг, що падає мені на обличчя, ─ прошепотіла вона, лежачи в неї на колінах, впершись головою в її груди свою останню хвилину життя, а сніг усе падав і лягав на її нерухомі вії...