Елевонда. Що ж нарешті ми знову повертаємося в академію Суддів. Справа 4. 

Сівши на диван я обдумувала почуте. Точно те ж саме говорив Фінеас під час виступу. 

Не було доказів і алібі. 

Точно так само як і у цій реальності. 

А якщо…я боялася злякати відчуття надії, яке прокинулося в мені…якщо ці справи пов’язані. Тобто, багато чого у цих двох реальностях співпадає, а отже я можу дізнатися причину там. 

Єдина проблема полягала у тому, що я одразу ж забувала про цей світ, коли опинялася там. І тому я просто не зможу провернути те, що хочу. 

Лікарняна палата у якій я прокинулася була краща, ніж та у якій я могла б перебувати. Невже... Тоунс сидів поруч на м'якому кріслі. Його очі були заплющені. Він весь час був тут? 

– Тоунсе, – тихо покликала я. 

– Брі ти нарешті прокинулася, – прошепотів він, – навіть не уявляєш як я злякався за тебе!

Його вигляд був не найкращим з тих які я бачила. Так, наче він не спав декілька днів. І мені стало його шкода. 

– Усе добре, – хрипло відповіла я, – тепер все добре, – я доторкнулася його руки в підбадьорливому жесті, – Дай води, будь ласка, – мій голос все ще слабкий.

Менш, ніж дві доби підрахувала я. Як добре, що я так вчасно прийшла у це місце. 

– Тому сподіваюся ви будете співпрацювати, – простягнув мені руку. 

Я на мить завмираю. Так незвично чути про себе щось хороше від нього І вперше, я не відчуваю ненависті, а навпаки…

– Так. Зроблю усе можливе, щоб розкрити цю справу, адвокате Тоунсе, – я тисну його руку і опускаюся на своє місце. 

– Гаразд, розпочнемо. Скільки вам було років, коли це сталося?

Вісім хочу відповісти, та язик не слухається. Тоді може десять? Але ні це також неправильний варіант. 

– Вісімнадцять! – здивовано вигукую я і розумію, що нічого більше не розумію.   

 Я ж була повністю впевнена у тому, що була неповнолітньою але тепер виявляється я була вже дорослою за мірками нашого міста.

 Телеграм канал