Справа 4. 42 години.

Елевонда. Пройшло 11 розділів з того часу як ми були в світі академії Суддів. Те що вона не одразу туди перенеслася, то все так і має бути.

Брігель. Відчуття, наче вічність тому. Але як говориться відпочинок завершився. 

Елевонда. Я й так думаю, що арка з цим всім фестивалем була як обхідний шлях. Хоча й не сказати, що з неї зовсім не було користі. 

Коли я прочинила двері у свою кімнату, Дельфі там не було. Подивилася на телефон – усього лиш дев'ята година, а складалося враження, що я вічність пробула в Академії. 

Час і справді найбільш незвична і складна річ. 

Сівши на диван я обдумувала почуте. Точно те ж саме говорив Фінеас під час виступу. 

Не було доказів і алібі. 

Точно так само як і у цій реальності. 

А якщо…я боялася злякати відчуття надії, яке прокинулося в мені…якщо ці справи пов’язані. Тобто, багато чого у цих двох реальностях співпадає, а отже я можу дізнатися причину там. 

Єдина проблема полягала у тому, що я одразу ж забувала про цей світ, коли опинялася там. І тому я просто не зможу провернути те, що хочу. 

Елевонда. Фарізе і його медитації. 

Справді ж. Я вже хотіла розпочати, та почула, що двері відкриваються Дельфі стояла на порозі і виглядала як у воду опущена. Такою засмученою я її в житті не бачила.

“Що трапилося” – хотілося запитати, та добре знала – не відповість. 

– Зробити чай, – сказала натомість зовсім інше. 

Вона лиш кивнула і почала переодягатися. 

Я пішла в кінець коридору, де була спільна на весь поверх кухня. Там вже була Селеста, яка тихо сиділа у своєму кутку. 

Інколи мене лякала її непомітність, особливо, якщо раптом ходила на кухню вночі. 

– Привіт, – тихо сказала я. 

– Угу, – буркнула вона і продовжила щось видивлятися в телефоні. 

Зиркнувши у її бік я краєм ока вловила, що це група “Підслухано. Академія Сновидінь” 

Ні. тільки не кажіть, що Дельфінка опинилася у якомусь обговоренні. Хіба не знають, що я їх роздеру за це? Чи навпаки це я і вона хвилюється за мене. 

А от це логічніше. 

Я поставили чайник зробила дві чашки чаю і швидко відкрила ту саму групу в тг. 

Стиснула долоні і зціпила зуби. Отже вишкребки. Повбивала, якби це був не гріх і не злочин. 

– Селлі, хмаринко, не знаєш хто це зробив? – запитала я вдавано спокійним тоном. 

Вона нагадувала мені авторку. Теж спостерігачка, яка завжди в курсі усіх подій. Тільки з Сел і зовсім рідко розмовляють. 

– Авжеж. Бо це була я, – вона підійняла на мене байдужий погляд очей, – давно хотіла поставити тебе на місце, собачко Дельфі. 

Та в дельту все і в Тартар…

Після цього я подумки згадала усі замінники лайки і видихнувши запитала лиш одне. 

– Я думала, що у нас хороші відносини Сел, не думала, що так відплачуєш за доброту, – промовила тихо, але моя усмішка стала гіркою.

Ось вже не думала, що вона таке зробить. Я ще раз проглянула допис, щастя, що хоч анонімний цього разу попри біль, який гриз зсередини. 

“Я не маю нічого проти Брі і вона дуже хороша і мила людина. Але одне я не можу зрозуміти – зміну побажань. Так, це може здатися дрібничкою. Подумаєш, якісь там листочки на яких пишуться жартівливі побажання. 

Тому я мовчала. 

Але декілька разів я бачила як вона призначала побажання конкретним людям. І вирішила розповісти. 

Правду кажучи, я навіть не знаю як їй після цього довіряти? 

І чи справді вона така мила й хороша як може здаватися? 

Тому…що ви думаєте про це…” 

Важко зітхнула і відчуваючи себе останньою мазохісткою відкрила коментарі. Передбачала як усе буде, але все ж. 

Елевонда. Хитро, нічого не скажеш. З такими навичками їй би книги писати, а не дурнею страждати. А взагалі, просто напиши допис пояснення. 

Останнє було хорошою ідеєю. А зараз я читала усе і мій погляд ставав все більш похмурим. Жодного хорошого слова, не дивно, що Дельфі такою була. 

Зайшла в особисті. 

Дехто запитував чи я вже бачила і як почуваюся? Я швидко вислала відповідні реакції і вже хотіла вийти, коли побачила несподіване повідомлення. 

Айзек. 

Ерзо. 

“Ти не зробила нічого поганого” 

Та я й це сама знаю, але чому він написав. 

“Дякую. А чого це ти?” 

“Якби не ти з Інною ми б одружилися ще через десять років” 

“Рада допомогти” 

На цьому я вже вирішила, що наше переписування завершено, але з'явилася моє улюблене “набирає повідомлення” 

Він довго писав стирав, і так знову декілька разів. Я відклала телефон і повернулася до Сел. 

Пазл у моїй голові почав складатися, ще тоді, коли написав Ерзо.  

– Ти ж не хочеш сказати, що закохана в Айзека? – запитала вкладаючи у тон знущальність і цинізм. 

Вона вдавилася печивом яке їла і ледь не впустила телефон на підлогу. Стало зрозуміло, я вгадала. 

Простягнуга їй склянку води. 

– Ось, запий, – а потім голосно розсміялася, відчуваючи полегшення, – це ж потрібно було тільки заради цього влаштувати весь цей цирк. 

– Ти нічого не розумієш, – її обличчя спотворила неприємна гримаса. 

Я завжди була впевнена, що вона просто соромязливе дівча, менше за нас всіх на пів голови і зі звичайнісінькою зовнішністю. А це, правду ж кажуть про тихе болото. 

Елевонда. Як щодо помсти? 

Брігель. Я за, що з нею робитимемо. 

Елевонда. Є два варіанти, перший – звести її з кимось. 

Брігель. Це ж як операція Кріс\Емвелія з моєї улюбленої книги?

Елевонда. Не сип сіль на рани.

Брігель. Та невже реально настілльки неможливо прочитати. А другий…

Елевонда. Так, там одні хвости, букви схожі одна на одну ще й дрібний шрифт. А другий відправити на пошуки лампи.