Завтра до нас завітає святий Миколай. І за традицією саме наш український не тільки роздає подарунки, а ще може і різочку заготовити. За цю справедливість я особливо його й ціную, навіть зараз у дорослому віці.

Оскільки всі мої читачі були слухняними цього року, то я приготувала для них кілька подарунків.

По-перше: ще одна моя новела. Історична, за часів козацької доби. Обожнюю історичну тематику, вважаю авторів, що пишуть історичні романи, справжніми майстрами.

По-друге: можливо, скоро ви й від мене почуєте про історичний роман, бо прийшло таке натхнення.

По-третє: фрагмент з нової главиhttps://booknet.ua/book/vazhkii-vipadok-b444476 «Важкий випадок» — невеличкий спойлер:

«Та їй було цього замало. Лідії хотілося ще якихось змін. Вона насилу себе стримувала, бо кожен необдуманий рух міг перетворитися в катастрофу та зробити ще гірше.

«Та куди вже гірше», — слова відчаю вже грали набат у голові.

Ніби поправляючи крапельницю, вона всього на секунду доторкнулась його руки. Цей дотик був невагомий, і навряд чи він навіть його відчув. Але Лідія відчула тисячі електричних зарядів, що торкнулися її пальців, і холод. Майже крижаний холод його руки. Машинально вона накрила руку ковдрою. І швидким кроком рушила на пост до медсестри.

— А у вас тут є додаткові ковдри? — вона не питала, скоріше вимагала.

— Ну, взагалі-то, всі пораховані. А що, вирішила залишитися? — вдячна усмішка сяяла на обличчі медсестри.

— Дай сьогодні, я завтра з дому принесу, — вже більш благально попросила Лідія, і голос в середині додав: «Він же там замерзає».

— Добре, я знайду для тебе щось.

— Дякую, та це не для мене, а для новенького, — Лідія якось навіть засоромилася, як говорила.

— А цей… Він що, попросив? Я думала, не говорить взагалі. Його речі всі обгорілі та в крові. Жодного документу не прочитати, — розповідала медсестра, поки вони йшли до кладової. — У нього ще й рідкісна група крові, четверта негативна…

Лідія аж завмерла посеред коридору — бо сама мала саме таку групу крові. Ця новина знову застала її зненацька та вибила землю з-під ніг. Та тепер на вустах буквально відчувався легкий присмак щастя.

«Невже кров до крові може промовляти», — в цей момент вона однозначно не була студенткою медичного коледжу. Лише просто дівчиною, що готова повірити і в таке.А віра — це все, що вона зараз мала.»

Глава доречі вийде за кілька годин, як і новела. Як Вам Лідія?

Ну і наостанок — візуал до новели «Зрада»https://booknet.ua/book/zrada-b444898