! Історія пробираюча до кісток !

ГЕРЦОГ ЗА КОНТРАКТОМ

❤️ УВАГА! МОЖНА ОБПЕКТИСЯ ❤️

Дегустаційний шматочок з книги))

— Ви завжди вламуєтесь у чужі кабінети, міс Морелл?

Я завмираю з краденим контрактом у руках. Третя ночі. Його дім. Його кабінет. Його голос за моєю спиною — тихіший за шепіт, від якого вібрує щось глибоко під ребрами.

— Я… можу пояснити.

— Не сумніваюсь.

Він обходить мене повільно. Розстебнута сорочка. Склянка віскі на столику. Розкрита книга. Крісло, розвернуте до дверей.

Він чекав мене.

— Контракт Доусона, — каже він ліниво. — Я думав, ви прийдете раніше.

— Це належить моїй сім'ї. Мій батько підписав під тиском.

— Вже не належить. — Він забирає папери з моїх пальців одним рухом. — Ви прийшли благати, міс Морелл. Просто ще не знаєте про це.

— Я ніколи не благала.

— Поки що.

Його рука лягає на стіл праворуч від мене. Друга — ліворуч. Він не торкається. Між нашими тілами — дюйм повітря, і цей дюйм горить.

— Ви тремтите.

— Від холоду.

— Це не холод. І ви це знаєте.

— Чого ви хочете?

— Тринадцять тисяч фунтів вашого батька. Заставу на дім. Рахунки в трьох клубах, де його не наважуються вигнати лише через повагу до вашої покійної матері. Я плачу все. До останньої копійки.

— Натомість?

— Ви станете моєю дружиною.

Підлога хитається. Я хапаюся за край столу.

— Що?..

— Юридично. Церква. Реєстр. Прізвище Рейвенкрофт. Для світу — ви моя законна дружина. — Пауза. Його погляд опускається на мої губи. — Між нами — окремий контракт. Ви живете в моєму домі. Граєте роль на публіці. Не задаєте запитань, на які я не готовий відповісти.

— Чому я? У Лондоні сотня дівчат із кращою репутацією і більшим приданим. Чому дочка банкрута?

Він мовчить. Уперше за весь вечір — довше ніж на подих.

— У вас очі вашої матері.

Моя тиха, забута Лондоном мати. Яка померла, коли мені було дванадцять. Звідки він її знав?

— Я ставлю умови. Окрема кімната. Замок. Ключ — у мене.

— Звісно.

— Ви не входите. Ніколи. Навіть якщо я кричу.

Пауза.

— Особливо якщо ви кричите. — Його голос стає глибшим. — Згоден. Без винятків.

Він нахиляється ближче. Я відступаю — і впираюсь спиною в стіл. Далі нікуди. Він знає.

— Ви розумієте, куди прийшли?

— До людини, яка може знищити мене одним підписом.

— До людини, біля якої ви забули, як дихати. — Його погляд ковзає по моїй шиї, по ключиці, де декольте сидить нижче, ніж належить. — Я відчуваю ваш пульс звідси, Елізо. Він б'є для мене.

— Не торкайтесь мене.

— Я і не торкаюсь.

Він не бреше. Між нашими тілами — той самий дюйм повітря. Він не зробив жодного руху. І все одно я палаю так, наче його руки вже скрізь.

— А якщо я відмовлюсь?

— Тоді завтра вранці ваш дім буде проданий. Ваша сестра опиниться на вулиці. Ваш батько — у борговій тюрмі. — Він поправляє манжету. — Або ви підписуєте, і я обіцяю: я не торкнусь вас, поки ви самі не попросите.

— Я не попрошу.

Він усміхається. Цю усмішку я ще не бачила — терпляча, темна.

— Попросите. — Пауза. — Я просто зачекаю.

⸻

Я підписала контракт на світанку.

Не знала, що в кімнаті, яку він мені виділив, пахне лавандою — як від моєї матері. Що портрети в коридорі зняті. Що на третьому поверсі є двері, замкнені ззовні. Що під манжетою його сорочки — старий шрам від зап'ястя до ліктя...

Не здогадувалась, що у весільну ніч прокинусь від власного крику. Що його ім'я зірветься з моїх губ уві сні так голосно...

Що він стоятиме на моєму порозі — у розстебнутій сорочці, босий, зі свічкою в руці — і скаже:

— Скажіть мені піти, Елізо.

І я не зможу.

ТУТ — цензурована версія. Те, що сталося в шлюбну ніч, і що ховається за дверима третього поверху — у повному тексті 18+ за посиланням.

До зустрічі цієї ночі ❤️❤️❤️