Привіт, друзі!

Для всіх, хто вже полюбив і активно читає фентезі про "драконячі" пригоди юних закоханих Леди та Теодора - 75-ий і 76-ий розділи вже доступні на сайті. Приємного читання! (https://booknet.ua/book/drakon-vdletv-na-svtanku-b437737) "Дракон відлетів на світанку"

Ну і ще не можу не похвалитися, що вже 100 чудових читачів та письменників підписалися на мою творчу сторіночку. ДЯКУЮ, ЩО НЕ ПРОЙШЛИ ПОВЗ, МОЇ "СЯЮЧІ ДІАМАНТИКИ"! *+*

(фрагмент для ознайомлення)

"– Годі вже витріщатися, Ваша Високосте. Часу обмаль, тому хапай кинджал і торбину – і гайда до справи!
Що? Який кинджал і що за торбина?..
– Я не дуже розумію, що маю робити. Якщо твоя ласка, шановна, то поясни…
Магічна вістова відлетіла кудись у кут кімнати у мене за спиною, куди світло від самотньої, хоч і товстої свічки діставало ледь-ледь і всілася на краю такого собі кам’яного вівтаря, вкритого важкою чорною тканиною на манер скатертини. Підійшовши ближче, я розгледів величенький такий кинджал з ідеально блискучим гострим лезом та гладеньким чорним руків’ям, а ще не дуже велику порожню торбу із зав’язками, що кольором скидалася на старий шорсткий пожовклий пергамент. Так зазвичай виглядає добре висушена шкіра…
– Тут маєш кинджал для зрізання волосся і торбу, щоб його туди скласти, – люб’язно пояснила біла вгодована птаха і докинула трохи глузливо, – ну а дрібку відваги ти вже якось у собі знайдеш.
Я почухав потилицю, а тоді обережно взяв у праву долоню кинджал, у ліву – торбу і розвернувся, потроху наближаючись до ліжка, де спала безсмертна чарівниця Меріт.
Всього лише дрібка відваги відділяла мене від того, щоб схопити густе золоте пасмо і відтяти його ледь не під корінь, проте я так і застиг, наче тіло раптом перестало мені підкорятися..."