– Дівчата…пс...– шепотіла я.

– Що? – знов гаркнула Килина.

– Подивіться в дзеркало тільки без різких рухів, будь ласка, –  запропонувала я.

– Нащо? – буркнула Килина та злобно подивилася на мене.

– Тут пустельний схронець, – крізь зціплені зуби прошипіла я.

– От не смішно! Звідкіля тут йому взятися? Тут нема пустелі! – не повірила Килина.

– Алісо, в тебе не смішні жарти! Ми твого гумору не розуміємо! – обурилася навіть до цього часу спокійна Юлька.

 А я злюсь на себе, бо неможну знайти вдалих слів, щоб їх переконати, бо я не знаю що в таких випадках роблять.

– Я не шуткую! Подивіться та самі все побачите! – проговорила я нервово, оглядаючись, щоб знайти хоч щось чим можна відбитися від монстра, але з усього що тут є: це відро та швабра, залишені для прибирання. Бо тут чогось не довіряли роботам прибиральникам це робити. Я схопила швабру.

– Що ти робиш, дурна? – не розуміла Килина та повернулася до мене всім корпусом тіла, окинула гнівним поглядом з ніг до голови.

 Тепер я не знаю кого мені більше лякатися, тої потвори чи Килини.

 А істота вже була близько неї, мабуть цю мисливицю вибрали в жертву. Істота приготувалася до нападу, вже вся підібралася, наче пружина, яка от-от розіжметься та підстрибне. Хвіст істоти нервово тремтів, як очеретина на вітру, а само тіло застигло, як камінь.

 Я нервово проковтнула грудку, яка розпирала горло. Шкіра пішла сиротами, а серце калатало, наче навіжене. Я не зводила очей з монстра. До болю в руках стискаю швабру.

– Гей! Не смішно! Не намагайся! Я не куплюсь на це! – гаркнула Килина, гнівно ткнув в мою сторону пальцем.

 Я вже не реагую на неї, лише тихенечко, майже ковзвком стаю так, щоб краще вдарити по істоті.

– Килина, мені щось не по собі від її погляду! Вона ж навіжена! Пішли геть звідси! – проговорила нервово Юля, торкнувшись плеча подруги.

– Точно, пощастило же нам навчатися з дурною та навіженою! – бовкнула Килина та розвернулася різко йти геть.

 Пустельний схронець нарешті стрибнув, мабуть зреагував на рух здобичі.

 Я замахнулася та нанесла удар, аж швабра в повітрі свиснула. Почувся гулкий удар, а мої зап’ястя занили від твердості істоти по якій я влупила. Монстр заверещав та гупнувся на кафель, розтрощив його.

 Я почула як одна з дівчат заверещала.

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/polyuvannya-na-msyac-b411827