Поки читала Ваші історії, залишала Вам відгуки, ділилася своїми враженнями й паралельно блукала сторінками, знайомилася з іншими книгами на Booknet, я почала помічати одну річ, яка спочатку здалася мені настільки незначною, що я навіть не стала на ній зупинятися.

Знаєте, бувають такі моменти, які спершу просто ковзають повз увагу: побачив, подумав: «ну, мабуть, автор не помітив» — і пішов далі.

Але коли подібне трапляється не один раз, а ти вже починаєш помічати певну закономірність, мимоволі виникає питання: а це справді просто випадковість чи все-таки за цим стоїть певне ставлення до читачів?

І ось саме про це сьогодні хочу поговорити з Вами.

Уявіть, що Ви знаходите книгу, яка Вас справді зачіпає. Не обов'язково це має бути одразу «книга року» чи історія, після якої Ви три дні не можете оговтатися.

Іноді достатньо одного добре написаного розділу, цікавого героя, атмосфери або якоїсь деталі, яка раптом залишається в голові навіть після того, як Ви закрили сторінку.

Ви продовжуєте читати, поступово звикаєте до персонажів, починаєте переживати за них, сердитися на їхні рішення, радіти їхнім перемогам, будувати власні теорії й ловити себе на думці, що Вам уже недостатньо просто мовчки перегортати розділи.

І тоді Ви пишете відгук.

Причому я зараз говорю не про звичайне «цікаво, чекаю продовження», яке, до речі, теж має право на існування, а про ті відгуки, на які іноді витрачається чимало часу.

Ви повертаєтеся подумки до прочитаного, пригадуєте сцени, аналізуєте поведінку героїв, намагаєтеся пояснити власні емоції, помічаєте деталі, які могли залишитися непомітними для когось іншого, а іноді ще й висуваєте власні припущення щодо того, що відбуватиметься далі.

Тобто Ви не просто залишаєте під книгою кілька слів, а фактично вступаєте з автором у маленький діалог через його історію.

І саме тому, коли після такого відгуку настає тиша, спочатку я взагалі не бачу в цьому нічого страшного.

Ну, не помітив автор.

Таке буває.

Можливо, був зайнятий, можливо, не заходив на Booknet, можливо, відгук загубився серед інших повідомлень, а можливо, людина просто прочитала його, але не мала в цей момент можливості відповісти.

Я не вважаю, що автор повинен сидіти цілодобово на платформі й реагувати на кожне слово, яке залишив читач. У кожного є своє життя, свої справи, робота, родина, втома, творчі кризи й сотні інших причин, через які іноді навіть найприємніший коментар залишається без відповіді.

Але цікаво стає тоді, коли Ви через певний час повертаєтеся до книги.

І бачите новий розділ. Потім ще один.

Автор продовжує писати, оновлювати історію, з'являтися на платформі,  тобто стає зрозуміло, що книга живе своїм життям і автор нікуди не зник.

І Ви знову згадуєте про свій відгук.

Не тому, що сидите й чекаєте на відповідь, а просто з цікавості заходите подивитися, чи не залишив автор хоча б кілька слів.

А там усе так само.

І ось тут уже починаєш думати: «Добре, можливо, саме мій відгук він не помітив».

Цілком можливо.

А потім дивишся трохи уважніше.

І раптом бачиш, що така ситуація не лише з Вами.

Під книгою є інші читачі, які теж залишають свої думки: хтось пише зовсім коротко, хтось розгорнуто, хтось щиро захоплюється героями, хтось ставить запитання, хтось ділиться власними припущеннями, а у відповідь — майже або повна тиша.

І тоді ситуація вже сприймається трохи інакше.

Не як «автор не помітив мій відгук», а як можливий свідомий вибір людини взагалі не вступати в діалог зі своїми читачами.

І тут я хочу одразу зробити важливе уточнення: я не збираюся зараз розповідати, що автори «зобов'язані» відповідати на коментарі, тому що це було б дивно.

Ніхто нікому нічого не винен лише через те, що під його книгою хтось залишив відгук. Автор може бути інтровертом, може не любити публічне спілкування, може не знати, що відповісти, може свідомо розділяти для себе процес написання книги й комунікацію з аудиторією. І кожен із цих варіантів має право на існування.

Але тоді мені стало цікаво подивитися на це з іншого боку — з боку самого читача.

Бо коли Ви читаєте книгу, витрачаєте на неї години свого часу, переживаєте за героїв, а потім ще й знаходите час, щоб написати авторові свої думки, у цьому все-таки є певна форма взаємності. Ви не просто спожили чужу історію й пішли далі — Ви захотіли щось повернути авторові у відповідь на ті емоції, які отримали від його тексту.

Іноді це може бути великий розгорнутий відгук, іноді кілька щирих речень, а іноді навіть одна фраза, яка для самого автора виявиться набагато важливішою, ніж здається читачеві.

Тому коли на це взагалі немає жодної реакції, у мене виникає питання не стільки до автора, скільки до самої культури читання й письменництва на таких платформах.

А чи потрібен нам цей діалог узагалі?

Чи достатньо того, що автор написав книгу, а читач її прочитав?

Чи все-таки саме можливість іноді обмінятися кількома словами, почути реакцію одне одного, побачити, що автор помітив Ваші думки, а читач зрозумів, що його присутність не залишилася непоміченою, створює ту особливу атмосферу, за яку багато хто й любить Booknet?

Мені, наприклад, дуже подобається, коли автори відповідають своїм читачам не тому, що «так треба», а тому, що їм самим цікаво знати, як їхню історію побачили з іншого боку. Іноді саме в таких коментарях народжуються найцікавіші розмови, несподівані теорії й навіть нові погляди на власних персонажів.

Читач може помітити те, що автор уже перестав бачити, бо надто довго жив усередині власного сюжету, а автор, своєю чергою, може одним реченням підтвердити або спростувати те, над чим читач ламав голову кілька днів.

Саме тому я особисто люблю не просто читати, а ще й залишати відгуки, коли книга справді мене зачепила.

Але тут я підходжу до головного питання, яке й стало причиною цього блогу.

Що відбувається з Вашим бажанням писати відгуки, коли Ви розумієте, що автор їх бачить, активно продовжує працювати над книгою, але при цьому взагалі не вступає в діалог із читачами?

Чи продовжуєте Ви писати, тому що відгук для Вас — це спосіб поділитися власними емоціями, і Вам зовсім не потрібна відповідь у відповідь?

Чи все-таки після кількох таких ситуацій у Вас з'являється думка: «Напевно, наступного разу просто поставлю вподобайку й піду далі», тому що вкладати стільки часу у великий коментар уже не хочеться?

Мені здається, тут дуже багато залежить від самого читача. Для когось автор може взагалі не існувати за межами тексту: є книга, є герої, є сюжет — і цього достатньо.

А для когось книга стає набагато цікавішою саме тоді, коли навколо неї виникає маленька спільнота, де можна обговорювати події, сперечатися щодо персонажів, будувати теорії, сміятися з якихось моментів і час від часу отримувати від автора відповідь, яка показує, що він теж бачить людей, які читають його історію.

І, мабуть, саме тому я вирішила запитати про це у Вас, перш ніж робити якісь власні висновки.

Я поки що не буду називати ні автора, ні назву книги, про яку думаю, тому що не хочу, щоб ця розмова одразу перетворилася на пошук конкретної людини та обговорення її поведінки.

Мені набагато цікавіше зрозуміти загальну картину й дізнатися, чи траплялося таке з Вами, чи звертаєте Ви на це увагу і наскільки для Вас узагалі важлива реакція автора.

Можливо, Ви зараз скажете: «Та мені абсолютно байдуже, відповість автор чи ні, якщо книга хороша — я просто читаю». І це цілком зрозуміла позиція.

А, можливо, хтось скаже: «Я можу зрозуміти, коли автор пропустив один відгук, але якщо він регулярно присутній на платформі й  не реагує на читачів, я теж перестаю писати».

І мені, якщо чесно, цікаві обидві позиції.

Бо, зрештою, відгук — це не обов'язок читача і не обов'язок автора. Це добровільний жест із двох сторін: один вирішує поділитися своїми враженнями, інший вирішує, що робити з цією увагою. І, можливо, саме тому кожен із нас по-своєму визначає, де для нього закінчується просто читання й починається взаємодія.

Тож тепер хочу почути Вас.

Чи було у Вас таке, що Ви настільки перейнялися книгою, що написали авторові великий відгук, а потім побачили, що нові розділи продовжують виходити, автор активно заходить на Booknet, але Ваші слова залишаються без жодної реакції?

Чи змусило це Вас наступного разу промовчати, чи Ви все одно продовжили залишати відгуки, тому що пишете їх насамперед для того, щоб поділитися власними емоціями?

І ще одне: для Вас автор, який спілкується зі своїми читачами, відчутно відрізняється від автора, який просто викладає книгу й залишається осторонь — чи це взагалі не має жодного значення?

Розкажіть мені про свій досвід, тому що мені справді цікаво зрозуміти, як це відчувається з боку читача. Можливо, саме в коментарях до цього блогу ми й побачимо, наскільки по-різному люди сприймають одну й ту саму річ, яку легко не помічати, поки сам із нею не зіткнешся.