Після фіналу Іноді мрії збуваються. Сонячне узбережжя  я так і не зробила жодного блогу на честь завершення цієї історії. Сьогодні вирішила виправити ситуацію й залишити тут кілька цікавих уривків, які мені згадалися в першу чергу✍️

****

Голос тремтів від емоцій, які охопили мене. Тут навіть грати не довелося — розмова дійсно вивела мене з себе.

 

– Справді нічого не пам’ятаєш? – Він виглядав розгублено.

 

 Я закивала, немов китайська іграшка.

 

 Джаспер усміхнувся, плеснувши в долоні. Його тішила моя втрата пам’яті?

 

– Це на краще. Почнемо все з чистого аркуша. Згодна?

 

Ні, містере Липучка номер два, я не згодна!

 

– Дай мені час розібратися… – мені потрібні були шляхи для відступу. Бо, схоже, від нього отак просто не відкараскатися.

 

– Час? Знову? Скільки на цей раз! Два тижні? Три? Місяць?! – Він явно не вмів тримати себе в руках.

 

– Та не знаю я! Слухай, а ми...ем… ну, довго… – я зам’ялася.

 

Яке слово підібрати для визначення їхніх із Кріс стосунків? Спали разом? Таємно зустрічалися? Що змусило Кріс влізти в цю історію? Якщо вона тягнула час і не розривала з Ніком, отже, на офіційність не розраховувала.

 

– Початок літа. Вечірка на яхті. Багато випивки.

 

Переспали на п'яну голову. Знайомий сюжет. Сказала б, навіть шаблонний!

 

– Чому ж ви з Крістін не обмежилися однією ніччю?

 

Він насупився. Я зрозуміла свою помилку занадто пізно, внутрішньо лаючи себе.

 

 Так, Аманда має рацію: говорити про себе в третій особі — не найкраща ідея.

***

Це було схоже на перемотку фільму.

 

Ось Джаспер знову біля вікна, втрата свідомості у зворотньому порядку, розмова з Амандою біля кафе, «мої» погрози Менді та Зої. Вода, яку мені плеснули в обличчя, знову зібралася у склянку.

 

Час почав новий відлік, і світ ожив.

Я приголомшено кліпнула.

 

— …Стелла тоді збожеволіє.

— А?

 

Я сиділа навпроти Аманди, намагаючись сфокусуватися. Що сталося? Мене відкинуло назад у часі? Озирнулася довкола. Чому всі навколо спокійно займаються своїми справами? Ніхто не відреагував на повернення в часі. Невже тільки я бачила, як ми знову опинилися в кафе?

 

***

— Я справді хвилювалася, Джаспере. Але якщо все добре, то я піду. — Я думала, що вона буде до останнього ігнорувати мою присутність, але дівчина таки поглянула в мій бік: — Кріс, вже пізно, твої батьки не будуть хвилюватись?

 

Завуальовано просить звалити з їхнього дому швидше? Я примружилася, але з усмішкою продовжила наш обмін люб’язностями.

 

Мене розважала одержимість Бріанни і я хотіла її подражнити.

 

— Ох, Джассі, — вимовила я його ім’я, повністю імітуючи тон Брі, — у тебе чудова й турботлива сестра!

 

«Сестра» потрапила прямо в ціль. Її погляд спалахнув вогнем люті, ось-ось іскри посиплються навсібіч, але що вона могла протиставити моїм словам? Відкрито заперечувати ж не стане? Тож, цей раунд залишився за мною.

 

***

Брі, зовсім не слухаючи Джаса, схопила тацю зі своїм обідом і вже хотіла рвонути попереду нас, але зіштовхнулась з тією самою дівчиною в костюмі Губки Боба. Події нагадували одну з тих сцен з класичних комедій: персонаж врізається в когось, падає, а таця із тарілками та їжею злітає вгору, щоб потім, наче в сповільненій зйомці, впасти на людину.

 

– Ну що ж, схоже, не судилося тобі сьогодні пообідати... під сонечком, – з холодною насолодою кинула Стелла, споглядаючи Брі, яка кумедно борсалася, намагаючись піднятися з допомогою Долтона.

 

Дівчина струшувала зі своєї блузки залишки їжі й раптом заверещала. Я вже приготувалася побачити хоча б таргана — а там був усього лише шматочок помідора.

 

– Ти! Це твоя провина! – тицьнула вона пальцем у дівчину в костюмі Губки Боба, яка, на диво, не втратила рівноваги. – Мою сорочку від Морено тепер можна тільки викинути!

 

– Вибач, але це ТИ врізалася в мене. Чи накладні вії заважають тобі нормально бачити світ?

 

Ого. А це було зухвало.

 

– Що ти сказала?!

 

І раптом мене накрила знайома хвиля — різка, владна, така, що не залишала простору для вибору. Немов хтось одним помахом змив мою волю. Ноги самі рушили вперед.

 

«– Куди?? Навіщо?»

 

Не може бути ..?

 

Я настільки захопилась сценою, що не помітила, як підкралася Менді?! Невже мене змусять щось сказати чи зробити?

 

 Зупинилася прямо між Брі та Губкою Бобом, виставивши руку з гіпсом, наче бар’єр. Брі здригнулася й від несподіванки мало не знову гепнулася на підлогу.

 

– Припини. Ти сама винна. – Абсолютно все, від тону голосу до погляду, контролювалося.

 

 Залишалося хіба що подумки дивуватися: з якого дива мені втручатися в ситуацію? Дивно. Зазвичай у ролі захисників невинних та ображених виступає головна героїня.