Я тут купу ілюстрацій до останніх розділів "Академії Мірравель" створила. :)

Кетті вдалося відкрити портал додому.

Я ніколи не забуду ту суміш захвату і полегшення, яка наповнила мене, коли мені нарешті вдалося відкрити портал в Муірн. Він не блимнув на кілька секунд — він був стабільним!!! Не вірячи власному щастю, я зробила крок і опинилася в саду позаду будинку моїх батьків. В мене все вийшло! Вийшло! Нарешті!

Кетта вдома.

А це сад без Кетти. :) Таку красу мені згенерувало — сама б хотіла туди порталом переміститися. Люблю осінь.

Не пройшло й 8 років, як Кетта стоїть на порозі свого дому. А ні, пройшло)))
Не вирішила, яка ілюстрація мені більше подобається, тому будуть дві.

Зробивши кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтися, я рішуче, хоч і з певним острахом, попрямувала до дверей. Ключ я не взяла, він залишився десь серед моїх речей на Землі, тому я натиснула на дзвінок, сподіваючись, що батьки вдома. І що вони не приб’ють мене ледве побачать. 

Матуся ще не вирішила, чи хоче вона обіймати дочку, чи придушити.? А от бабуся безперечно рада бачити Кетту. А як не радіти, коли на твою честь правнучку назвали?? В неї ще й блакитні очі, вся в прабабусю.?

— Привіт, мамо! Я повернулася! — широко усміхаючись, промовила я і кинулася обіймати розгублену маму. Я розуміла, що моя безтурботність зараз не дуже доречна, але я не знала, як ще мені поводитися. 

— Кетто… — мама обійняла мене у відповідь.

Кілька хвилин ми стояли мовчки, а потім вона відсторонилася і сердито на мене зиркнула. 

— Ти при своєму розумі? Навіщо втекла? Ти хоч уявляєш, що ми з татом пережили за ці 8 років?!

А це Нейд. Виріс хлопчик, поки Кетта пропадала.:)

Посидівши трохи з батьками, я попрямувала до Ніди. Я страшенно скучила за своєю подругою. Ми ніколи так надовго не розлучалися, все життя були разом.

Хвилюючись, не менше ніж перед зустріччю з батьками, я подзвонила. Двері мені відчинив привабливий молодий хлопець.

— Кетто, ти? Та невже? — він радісно усміхнувся і крикнув на весь голос: — Нідо, біжи скоріше сюди! Твоя непутяща подружка повернулася.

І тут до мене дійшло, хто переді мною стоїть.

— Нейде?..

— Що? — молодший брат Ніди повернувся до мене.

— Ну, ти й виріс, хлопче! Не впізнати, — він тепер був вищий за мене, а коли я покинула Муірн, то був ще зовсім малечею.

— А ти думала, я весь час тобі до пояса буду? — Нейд розреготався.

Нейд на початку 1-ї книги і зараз. З малого бешкетника — у великого бешкетника спокусливого хлопця. Ой, дехто втратить голову від нього в 3-ій книзі. ❤️

Кетта в нерішучості стоїть перед квартирою Дема. А от ілюстрації їх зустрічі — завтра. Бо сьогодні ще хочу трохи пописати перед сном.

Я простягла руку до дверей, щоб подзвонити, але ніяк не могла змусити себе це зробити. Серце билося об грудну клітку так, що здавалося ще трохи і воно проломить ребра.

«Пізно відступати» — нагадала я сама собі.

Мені треба було поговорити з Демом. Найскладніше в цьому плані — подзвонити у двері, а далі все піде добре, особливо після кількох склянок настоянки. Адже не вижене мене Дем насправді? Ніда казала, що він сумував за мною. Значить, буде радий мене побачити.

До речі, до 18 листопада оновлення на "Академію Мірравель" щоденні, опівночі. 

Також запрошую до моїх соцмереж:

✨ТГ-канал про мої книги

✨Інстаграм

✨ТГ-канал з обкладинками й артами

✨ТікТок