Еріка: Минуло кілька днів, відколи він зник. Тіамат просто поцілував мене — і пішов, залишивши зі словами, що мені треба час усе прийняти. Я намагаюся вчитися, сміятися, бути «нормальною», але не виходить. Його голос звучить у моїй голові частіше, ніж власні думки. Мені сняться крила, гроза й тепло, яке не забувається.

І хоч усі в академії бачать, що зі мною щось не так, я не можу їм пояснити — як сказати, що закохалася в того, кого не мало б існувати? Та сьогодні я знову відчула його поруч. Срібний відблиск у темряві… Невже це справді він?

Анотація до 57 глави "Академія спадкоємців та серце дракона" вже на сторінці)

P.S. Я нарешті повернулась на букнет! Сподіваюсь здивувати вас новинками)))