Рецензія написана в межах гри Уляни «Чесне перехрестя рецензій»

Так от — я нарешті прочитала книгу Еларен Веш «Купи собі професора».
Чому «нарешті»? Бо, мабуть, двічі до цього намагалася її почати — і щоразу не могла пробитися через перший розділ.
Ну чесно (а в нас же чесне перехрестя рецензій?), він мене трохи відштовхував. Здавалося, що це або маркер для певної категорії читачів, які люблять «гарячіше», або такий собі штамп сучасної української комедії, де героїня — чергова Леся Нікітюк із "Песиками".

Але, як виявилося, треба було просто «пережити першу серію» — як у дорамах. І далі стає цікавіше.
І реально цікавіше! Особливо коли після перших глав, де героям ледь не на лоб ставлять кліше, ці штампи починають поступово руйнуватися, падати — і відкривати їхню психологію.

Звісно, не все було гладенько. Наприклад, із такою мамою (у доброму сенсі — мама-подруга) не помітити проблеми дитини було дивно. Ех, похід до терапевта би точно не завадив.
Добре хоч, що головний герой більш-менш розуміє жіночу психологію. Хоча — не завжди =) Але це вже можна списати на менталітет.

До речі, із менталітетом у героїв усе теж більш-менш гаразд. Віриш, що Ада могла не до кінця критично оцінювати деякі вчинки, не помічаючи, як Пак неодноразово порушує головні неписані закони корейського суспільства — із його догмами про обов’язок, ієрархію та фанатичну працьовитість.

Відчувається, що ми з авторкою явно дивилися кілька однакових дорам. Бо навіть вибір їжі у книзі — промовистий  =)
А ще приємно, що авторка уникнула «шароварщини» на рівні «Богиня» — ура, жодного влаштовування екскурсій по ресторанах із захопленим загляданням у рот іноземцю після кожної ложки борщу.

Написано легко, динамічно, цікаво. Іноді хотілося б трохи менших емоційних перепадів у стосунках — але зрештою нам же прямо кажуть: говоріть один з одним! Ви ж, чорт забирай, обидва знаєте і українську, і корейську, і англійську!

Так, уникнути типових дорамних штампів не вдалося — любов і драма завжди трапляються не з простими смертними, а з тими, кому не доводиться рахувати копійки. Герої, звісно, з «вищого середнього класу».

Зате авторка чесно подає це як соціальну комедію — із підтекстом про споживацькі звички (пан Пак, вам би справді варто турбуватися про цей споживацький інстинкт Ади).
На щастя, ця тема не перетворилася на моралізаторство, а стала радше приводом для симпатичної комедії ситуацій. Фух!

Отак і живемо — читаємо дорами, шукаємо сенси, переживаємо за героїв і трохи за себе.
А головне — не забувайте говорити. Навіть якщо ви знаєте три мови, це все одно не замінить чесної розмови ❤️