Вітаю, друзі! Ми наближаємось до завершення історії Сафріни, а отже, як це буває часто, останні розділи частини про неї будуть насиченими) Поділити їх просто не виходить, тож готуйтесь до габаритного чтива, та обіцяю вам: через динамічні діалоги й нового класного персонажа, вам не вдасться занудьгувати)⏳

– Що ви робите?! – спитала Сафріна, помітивши як начальниця потягнулась до її волосся зі своїм ножем.

Вона відчула як метал відсікає товстий хвіст, поступово натягуючись і смикаючись. Вже за мить голову зустріла незвична легкість, шкіряний мотузок, що всього хвилину тому тримав зачіску, тепер лежав на підлозі.

– Вітаю у варті, Локсаль, – реготнула Ґвендолін покрутивши в руці довгого чорного хвоста, який щойно зрубала з її голови.

Сафріна шоковано потягнулась рукою до свого волосся. Тепер його довжина була десь по вуха. Вона почувалась неначе гола. Принижена…Дівчина ледь стримала бажання кинутись на начальницю.

А ось і той новий персонаж, що запевняю: не лишить Вас байдужим) 

Архіваріус хмикнула. 

– Я чимало чула про тебе.

– Ну, нарешті! – саркастично кинула Сафріна. – Визнання!

– Та яке! Я таких жалюгідних дівок не зустрічала давненько, – реготнула Ґладіс. – А я у цій академії вже двісті років працюю.

– В якому це сенсі?

– В прямому, двісті років з ночі в ніч бачу в очі всяких дурників.

– Та я не про це! З якого це переляку я жалюгідна?

– Це ж правда, що в тебе якась хвороблива фантазія ніби ти здатна стати королевою?

– І чого це фантазія?

Ґладіс розреготалась. Її сміх нагадував дзвіночок. Чистий і високий. Архіваріус поглянула на дівчину і її вираз набув спантеличеного вигляду:

– О, та ти серйозно…

(до речі на створення Ґладіс мене надихнула моя улюблена Меріл Стріп)

А ось і Ґвендолін, що вселяє страх у всіх вартових)

М’язи боліли при кожному русі, а ті навантаження до яких примушувала Ґвендолін, відкликалися тремтінням всього тіла і нудотою, що змушувала гірку слину набиратися в роті. Сафріна відійшла в бік, відчуваючи, як шлунок стискається.

– Що таке, Локсаль? – глузливо спитала начальниця. – Слабенькі ручки підводять?

Дівчина розгнівано зиркнула на Ґвендолін і повернулась до вправи. Стомлені руки тремтіли, ледь підіймаючи тіло. Нудота накочувала з кожним рухом дедалі сильніше. Дівчина проковтнула гірку слину і продовжила підтягування, хоча тіло вже не слухалось. Пальці спітніли, вона потребувала значно більше сил, аби втриматись на висоті.

Завтра на вас чекатиме фінальний розділ про юність Сафріни і ми повернемось до історії наших любих нащадків Богині)

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️