Притча про дурненьку Офелію

Вітаю, друзі! У новому розділі Сафріна отримала недвозначний натяк від жриці Матісси, щодо власної персони. У дарунок дівчина отримала притчу про "принцесу". Ділюся нею з вами)

«Жила-була в маленькому селі дурненька Офелія, єдина дочка пекарки. Була вона негарна, та дивилась в дзеркало захопливо зітхаючи. Була й незугарна, бо пекла вона хліби кривобокі, називаючи їх шедеврами. І скільки бідолашна матір не намагалась навчити дівчину, та геть не бачила яке паршиве і підгоріле пече. Коли дурненька Офелія була ще геть малою, наснився їй сон. Такий яскравий і такий хороший, що вона все життя своє мріяла аби він справдився. У сні тому дурненька Офелія стала справжньою принцесою. Всі її любили, всі клонилися. І так їй хороше було на душі. І от щодня опісля, витирала вона борошно зі щік та мріяла про корону як у тому сні. Розкішну і блискучу, як та вода у барилі при сяйві зір. «Я – принцеса!» – гукала на весь ринок, розмахуючи борошняним мішком замість скіпетра. А сусіди й реготали: «Звичайно ж, Ваша Високосте, тільки трон у вас із тіста ще й той кривий та недоладний!» Офелія кивала: «То тимчасово, я чекаю на принца!»

Довго люд сільський потішався з дурненької Офелії. Та вже за рік, принц і сам приїхав, на білому коні, з гербом на плащі, сам з себе гарний, високий, галантний! Шукав наречену розумну, вродливу. Узрів Ізабель: та цитувала Альфааво ельфійською й вишивала герби без кривого стібка, а у хаті як чисто, а вчиться як добре, а печиво її із корицею пахло на все село, принаджуючи і припрошуючи!  Принц ахнув: «Ось моя королева!» – і повіз її до палацу.

Офелія стояла з відкритим ротом, тримаючи в руках підсмажений пиріг у формі корони. Принц навіть не глянув, промайнув повз, як вітер. Зате зупинився королівський кучер: «Пані Офеліє, а не хочете зі мною в стайні царювати? Коні слухняні, сіно м’яке!».

Офелія фиркнула, відщипнувши шмат свого ж пирога: «Та ви що, я принцеса!» – і з набитим ротом продовжила: «А принц просто дурень сліпий!». І прогнала жениха, повертаючись до пекарні.

І пекла вона ті герби й корони, сподіваючись, що принц ще подумає і зрозуміє гірку помилку свою. Дожила до сивини самотою, у хатинці з хлібними крихтами на підлозі. Кожному гостю розповідала: «Я – принцеса, тільки чоловік мені трапився такий безтолковий! Принц був дурнем, а кучер – не мого поля ягода». І показувала кривеньку корону з тіста, яку досі пекла щонеділі. І вже ніхто й не сміявся зі старої. Стало всім шкода бідненьку дурненьку Офелію, що вважала себе принцесою і все життя змарнувала на безглузде очікування. Кажуть і досі з кривенької хати тягне димом із печі. А пригорілі хліби у формі корони як хто і купує, то аби принцеса мала на що «правити»!»

Цікаво, чи зробила Сафріна висновки? Щось підказує мені, що не ті, яких би хотіла Матісса, коли давала їй цю книгу)

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️