Розділ 38⏳

Всі присутні піднялися, вшановуючи наречену. Калісс йшла повільно, сяючи від щастя. Очі Дейлана потепліли, щойно він побачив її, усмішка розквітнула на прекрасному обличчі. У їх кохання було легко повірити, вони обоє аж світились ним. І це вкотре вкололо Сафріну. Адже навіть ті короткотривалі стосунки із Алариком не містили таких поглядів. Хлопець дивився на неї як на інструмент досягнення бажаного. Вона була зручною. Вдалою можливістю нарешті отримати корону. І він був готовий використати дівчину, бо йому було начхати на її щастя.

Всю церемонію дівчина була занурена у власні думки, сповнена жалю до себе, гнівом що все так несправедливо саме щодо неї. Сафріна все життя почувала себе в чомусь гіршою від сестри і з кожним днем переконувалась в цьому ще більше. Ні магічні видива, що пурхали між гостей, ні сяючі зорі скляної стелі, нічого не приносило дівчини радощів. І, здавалось би весілля сестри не було для неї приводом підтримати і порадіти за Калісс. Може, річ у тому, що Дейлан принц. А може Сафріна просто не здатна сприймати перемоги сестри, коли сама знаходиться на один, а то і на сто щаблів нижче за неї. 

За традицією, коронація відбувалась на п’ятий день по укладенню шлюбу. Та цього разу, Тайніра не хотіла чекати і прагнула коронувати Калісс одразу ж у день її весілля. Сафріну таке положення справ турбувало. Та ще більше її цікавило те пророцтво, про яке говорила королева. Вона була певна, що Тайніра помиляється. Та щоб переконатися в цьому, їй треба прочитати те пророцтво самій.

Після весілля відбувався банкет і представлення нової королеви народу. Дівчина подальші урочистості вирішила пропустити, нехай сестра радіє своєму зоряному часу, сама Сафріна має значно важливіші справи.

Вона знала, що у палаці є бібліотека, ба більше, вона чула, що деякі секції коряться тільки королівській родині. А оскільки влада у Зоряній Варті передавалась жіночою лінією, її сестра новоспечена королева, отже Сафріна автоматично отримує титул принцеси. Тож, магія бібліотеки відтепер сприйматиме і її за частину королівської сім’ї. 

Бібліотека вражала красою і нагадувала химерні лабіринти, дівчина блукала між стелажів, лякаючи жриць щоразу як виринала між полиць із розгніваним обличчям. Жодного натяку на те, звідки почати пошуки. Обійшовши коридори між книжок ще кілька разів, дівчина прискорилась, підійшовши до однієї зі жриць.

– Агов, як тебе звати? – роздратовано хмикнула вона.

– Ви звертаєтесь до мене? – поцікавилась жінка в літах, вбрана у синю мантію.

– Так, як там тебе?

– Моє ім’я Матісса, – спокійно відповіла жінка. – Із ким маю честь?

Сафріна розгнівано зиркнула на жрицю.

– Принцеса Сафріна.

– Рада знайомству, Сафріно, – тінь усмішки лягла на тонкі губи жриці. – А щодо принцеси, я б не поспішала.

Матісса мовчки рушила до читальної зали, складаючи книги у кошик, що рухався за допомогою магії.

– В якому це сенсі? Влада у Зоряній Варті передається жіночою лінією. Моя сестра відтепер королева, а отже і я є принцесою. Цей титул дається мені автоматично.

– Не знаю, чому Ви вирішили, що такі титули роздаються всім, хто має кровний зв’язок із Її Величністю. Та таке звання Вам може дати тільки вона своїм голосом. Магія бібліотеки кориться тільки королеві Зоряної Варти.  Тож зверніться за цим до Її Величності королеви Калісс, – останнє вона мовила із особливою чіткістю, неначе підкреслюючи низьке положення Сафріни.

Дівчина гордо скинула підборіддя:

– Я хочу бачити королівську секцію.

– Побачити Ви її можете, – терпляче кивнула Матісса. – Та не потрапите всередину, адже магія бібліотеки не сприймає Вас як частину королівської родини.

Сафріна розгнівано зиркнула на Матіссу.

– Та хоч дірку в мені протріть, я не здатна змінити правил королівської читацької секції.

Незворушність жриці дратувала Сафріну ще більше за те, що вона тут нікому невідома сестра «Її Величності». Дівчина швидко розвернулась.

– Я ще повернуся.

– Чекатиму із нетерпінням, – кивнула Матісса.

– І коли я здобуду титул – тебе тут не буде!

– Із цим бажаю успіхів, – спокійно відповіла жриця, повертаючись до книг у кошику.

Сафріна повернулась.

– Що ти сказала? 

– Набутий титул принцеси є суто урочистим, – розставляючи книги, відповідала Матісса. – Він не дає Вам жодної влади у цьому королівстві.

Дівчина стиснула кулаки, розвернувшись.

– Візьміть, – окликнула її Матісса.

Сафріна нахмурилась, повернувшись.

– Йти з бібліотеки з пустими руками – погана прикмета, – очі її зблиснули, коли вона простягнула Сафріні тоненьку книгу, розміром з долоньку.

Дівчина підхопила її, розглядаючи. Сафріна й не знала, що такі крихітні видання взагалі існують. Заголовок був красномовним: «Оповідка про принцесу Офелію». Повернувшись до своїх покоїв Дівчина почала знервовано бродити кімнатою. На бенкет вона повертатись не збиралася, втім і протоптувати ями у підлозі сенсу не було. Кілька разів її очі зустрічали книжку, та вона стримувалась. А коли все ж зрозуміла, що робити більше нічого, всілася на ліжко і розгорнула її.