Вітаю всіх підписників і гостей блогу!
(Щиро сподіваюся, що зовсім скоро й ви натиснете «підписатися»).
Сьогодні п’ятниця, а це означає — час традиційного звернення до авторів за порадами.
Перше питання:
Як не наділяти надто великим фокусом свого улюбленого персонажа?
Як утримати баланс і не «підсвічувати» найбільше свого любимчика?
Я задумався над цим під час написання книги «Міфи Древніх».
Чесно кажучи, тримати себе в руках було складно. Але, здається, мені вдалося (можете самі оцінити, якщо читали).
Щоб трохи спростити собі завдання, я вирішив для кожної книги вводити так званого «амбасадора» — героя, який у межах однієї історії отримає трохи більше уваги: розкриття його минулого, стихії чи внутрішніх конфліктів.
Цю задумку я вже реалізував у новій книзі, яка вийде після завершення «Міфів Древніх».
-----
Друге питання:
Як наводити своїх персонажів на «погані стежки» — смерть, зраду, втрати?
Чесно — у мене довго не вистачало сили щось подібне зробити.
Кожен герой для мене — це чиясь історія, у яку вкладено стільки часу, думок і почуттів, що просто рука не піднімається.
Але нещодавно я все ж наважився. Не очікуйте чогось грандіозного, проте маленькі зміни вже відбулися.
Мабуть, це і є шлях росту автора — коли дозволяєш світу бути не лише світлим, а й справжнім.
І на завершення — не зовсім у темі сьогоднішнього блогу, але хочу поділитися кількома рядками з останніх розділів «Міфів Древніх»:
— Пам’ятайте…
…стихії не мають меж.
Вони не знають добра чи зла.
Але кожного разу, коли хтось намагається їх переписати…
…світ починає шепотіти міфи, щоб попередити.
І в цих міфах — ми всі.
Не знаю чому, але саме ці рядки захотілось показати.
Дякую, що дочитали❤
Сподіваюся, блог вам сподобається, а гості стануть підписниками✨
P.S. Сьогодні вийшла Глава V — «Тріада, що несе грім» (розділи 13–15).
Попереду — фінальний тиждень прем’єр: понеділок, середа й п’ятниця.
Не пропустіть фінал.
7 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯ дуже люблю давати поради, яких не просять)) А ви ще й самі просите, тож от вам:
Перше: виділяти улюбленця – це добре. Навпаки, якщо автор вирішив звернути увагу читача на якогось конкретного персонажа, підсвітити саме його серед інших, значить він того вартий))
Друге: у кожного персонажа є свої слабкі сторони і недосконалості. Навіть якщо він в цілому хороша людина, знайдіть якусь дрібницю, на якій його можна "підловити". Може він каже невелику "брехню во благо", що тягне за собою ще більше брехні і приводить до фатальних наслідків? Може таємно заздрить конкуренту і вдається до незначного жарту, який потім переходить межу..
Якщо ж ваш герой абсолютний ідеальний мораліст, то ніколи не зробить нічого злого, доведеться його заставити! Тут підійдуть шантаж, погрози його близьким і моральні дилеми (врятувати одного можна тільки ціною життя іншого і герой повинен вибрати, кого саме; герой знає страшну правду, але розповісти її - означає зруйнувати життя дорогої йому людини; герой усвідомлює, що його друг зробив щось жахливе, має вибирати між дружбою і правдою; людина, що колись врятувала гг життя (і гг в боргу перед нею) тепер просить про не дуже гарну послугу
Okej, На здоров'я! Радію, що у вас з'явилися нові ідеї))
Щодо другого питання, то не треба вести героя, куди йому не властиво. Не всі мої герої, до прикладу, можуть вбити чи хоча б вдарити. Чи робить їх це слабкими? Не думаю. Просто у них у всіх різний характер і різний світогляд.
Okej, ❤️
Уявіть собі партію в ДнД. Майстер створює умови, сюжет, але гравці самі уявляють собі персонажів. І якщо умовна ельфійка побачивши бруду на дорозі відмовитися йти далі, то ось троліха напевно просто переступить і піде. =)) Тож герої самі обирають свій шлях.
Анна Лінн, Саме так, і це дуже гарна аналогія. Кожен герой реагує по-своєму, бо має власний характер, світогляд і внутрішню логіку. Як у ДнД — майстер створює рамки, а персонажі самі обирають шлях. І в цьому їхня сила: цікавість історії не в тому, щоб зробити всіх «героями-дестройерами», а в тому, як вони реагують на світ і конфлікти по-своєму. Дякую вам за відповідь))
Не зрозуміла перше питання. Що поганого у підсвічування свого улюбленого героя? Він має внутрішній конфлікт, який розкривається поступово. Постійно змінюється через втрати, вибори, зіткнення з чимось. Його цілі екзистенційні. Через нього читач переживає події, навіть якщо є інші POV.
То чому ні? В чому проблема?
Ірина Скрипник, Я теж вважаю, що кожен герой цікавий по-своєму (йдеться саме про головних). У кожного є свій конфлікт, свої болі, вибори й моменти, які хочеться розкрити.
Я просто намагаюся тримати баланс, щоб усі отримували свою частку уваги, а не лише мій улюблений персонаж. Бо коли постійно підсвічуєш одного, інші поступово розчиняються в його тіні й втрачають свій ефект «враження» — а разом із ним і любов читача.
До того ж, коли автор надто занурюється у свого улюбленого героя, той стає майже невразливим — занадто ідеальним, без справжніх ризиків і слабкостей. А це вже суперечить життю.
Тому я завжди прагну гармонії та рівноваги в історіях. Дякую, що поділилися своїми думками — для мене це справді цінно.
Думаю персонаж має мати свій власний характер і керувати сюжетом, а не сюжет персонажем. І коли буде розширення світу в книзі, тоді персонаж не буде замилювати очі тільки своєю присутністю. І згодна, з Катериною Винокуровою, що персонаж має мати своє підгрунтя в минулому, щоб улагодити його дії в сюжеті.
Бажаю удачі та натхнення в написані чудових творів)
Люмен Белл, Повністю з вами погоджуюсь! Дякую за відповідь і підписку❤️
Щодо другого питання... То персонаж мусить мати минуле, яке буде впливати на нього, але обов'язково і звісно мета та прагнення. Типу якщо він зраджує чи ще щось робити його вчинки хоча б мали для цього підгрунтя.
Катерина Винокурова, Цікава думка, дякую вам!
Підписалась та лишила сердечко)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати