Дисклеймер

Читання — штука суб’єктивна

Книга «Таємниця планети Неріад» Ромула Шерідана прочитана мною в рамках Марафону від Тетяни Гищак.

Жанр: любовна фантастика.

Кількість сторінок: 44.

Структура: передмова, 5 розділів та епілог.

Сюжет

«Подружжя науковців з Еліми — астрофізик-дослідник гравітаційних збурень Роман Солаар та екзоботанік Люба Елійська, фахівчиня з адаптивної рослинності в екстремальних космічних середовищах — прибувають на Неріад», щоб «дослідити вплив гравітаційних бур і хвиль на мікрофлору, штучно виведену на Елімі». А з ними — їхній вірний помічник ШІ, наділений гострим почуттям гумору. На дослідження їм відведено десять днів, але оскільки після весілля минуло всього-на-всього кілька днів, молоде подружжя не тільки досліджує планету, а й файно проводить медовий місяць: молодята переважно їдять, донесхочу насолоджуючись товариством одне одного. А Неріад все шепоче та кличе до себе…

Неріад — це планета океанів, яка приховує в собі таємницю. Там «дослідники вже не раз фіксували аномалії гравітації, незрозумілі імпульси й майже міфічні відлуння часу».

Елім — третя заселена людством планета.

Одного разу Роман, досліджуючи планету, забрів до печери, знайшов дивне джерело води й... відключився. В печері він пробув, як йому здалося, годину, але насправді мало не доба минула. Протягом цього часу він бачив видіння (дивні та незбагненні), пов’язані з Любою. Потім, пізніше, він відвідав цю загадкову печеру разом із Любою — і вони знову перенеслися думками чортзна-куди, цього разу аж на шість днів. В них були спільні видіння, які розкрили їм правду, але яку?

Прочитайте й спробуйте дізнатися, бо я, зізнатися, не второпала, хоча перечитувала двічі.

Плюси

✍Об’єм книги. Невелика історія, яка ідеально вписується для платформи.

✍Зовнішнє оформлення. Всі тире на місці, є відступи між невеликими абзацами. Чисто візуально текст легко сприймається.

✍Ілюстрації, які пасують історії.

Мінуси

Зазвичай така кількість букнетівських сторінок мною прочитується за день-два, але не цього разу. Читала твір декілька місяців, заледве продираючись крізь текст та намагаючись віднайти сюжет через розлогі описи ШІ. Авжеж, я не можу стверджувати, що весь текст писав ШІ, але задіяний він тут був явно. На перший погляд, речення в нього виходять гарні, з метафорами та майже без помилок. Одначе якщо вдуматися над змістом, то мозок починає плавитися, а голова — боліти (без перебільшення). Наприклад:

Печера ковтнула їхню присутність — мов пам’ять, що давно чекала бути згаданою.

Темрява була тиха, майже оксамитова, поглинала світло, а не відбивала його. Вода плескала по кістках кам’яного тіла планети, ніби щось шепотіло собі всередині.

Її очі були розплющені, але розфокусовані, ніби світ — ще не вартий сприйняття. Тіло лежало, як тінь від самої себе.

Позаду залишалася планета, де їхнє кохання пройшло випробування не стихіями, а глибинами їхніх душ.

Не секрет, що я обожнюю образність й дуже ціную, коли автори не бояться бавитися зі словом, але тут щось пішло не так. Що занадто — того свині не їдять, розумієте? Надмір метафор ускладнює читання, а тим паче, коли вони, ці метафори, хитромудро закручені, що постійно задаєшся питанням: а як це?

Про те, як мислить ШІ, можна прочитати тут:

"Жива хроніка – на перетині світів." Рецензія Тетяни Гищак

Також заслуговує уваги ця рецензія

"Як ми з ШІ рецензували книгу" Єви Ромік

Діалоги. Доволі часто я ловила себе на думці, що вони якісь штучні та неприродні. «Люди так не говорять!» — волала я. Щоб не бути голослівною, ось приклад:

— Шторми тут не просто атмосферні… Тут сам простір дрижить. Наче планета живе за своїм ритмом — чужим, нерівним.

— І ми зараз усередині цього ритму.

— І ми з тобою — лише дві краплі свідомості в океані, який ще не знає, що ми тут.

Розв'язка. Сама книга мені місцями нагадувала фільм «Облівіан», а саме тим, як двоє, чоловік та жінка, протягом певного проміжку часу мусять виконати конкретне завдання, а ще вайбом: «Ми ефективна команда?». Тому, читаючи «Таємниця планети Неріад», я всякчас ловила себе на думці: «Зараз щось має статися. Персонажі дізнаються щось таке, що повністю переверне їхнє уявлення про світ, збагнуть, що їхнє життя — омана». Бо ж і натяки на це були. Одначе сталося не так, як гадалося: фінал історії, як ви вже зрозуміли, не виправдав моїх очікувань.

Висновок

Беззаперечно, ця історія має потенціал, який, на жаль, загубився серед їжі та сердечних розмов. Якби більше символів приділити не возвеличенню любові, а сюжету (безпосередньо дослідженню планети, тієї печери, пояснити природу видінь та розкрити їх смисл), тоді картина була б значно краща. Не знаю, як вам, а для мене навіть в любовній фантастиці «во главі угла» завжди сюжет, а любовні відносини — лишень смачний десертик, яким поласувати можна тільки після прийому основної страви.

Авторові натхнення мішок для створення нових історій.

Але, будь ласка, поменше копіпаста з ШІ!

P.S. Більше рецензій можна переглянути тут,

і не тільки на книги з Букнетівського королівства.

 Мій письменницький тгк

Читайте хороші книги та бережіть себе

♥♥♥