Всім вітання!

Довго-довго я вагалася, та все ж прийняла рішення розділити свою Бренну на дві частини. Бо плавного переходу від одних подій до інших я все ж так і не змогла від себе добитися. Тому буде друга книга.

А поки вам спойлерище до наступного розділу, який стане останнім у першій частині і буде опублікований завтра зранку. І завтра ж зранку не пропустіть другу частину моєї Бренни. Тепер вже точно в Академії магії.

І таки спойлер:

— Магістре Фланагане, відпустіть мене, будь ласка, — рівним тоном, мов до божевільного зверталася, попросила у нього.

— Айден, — видав він ні з того ні з сього.

— Що? — я геть розгубилася, не розуміючи, що йому треба від мене тепер.

— Назви мене на ім’я, Айденом, — попросив він пошепки. А потім зробив крок ближче до мене, схилився, обкурюючи мене своїми алкогольними випарами. І так проникливо заглянув мені в обличчя, що мене аж дрож пройняла.

І я, піддавшись моменту, так само пошепки слухняно повторила:

— Айден…

А наступної миті вже опинилася у його міцних — аж ребра захрустіли! — обіймах. І ні, чоловік не був грубим, я не відчувала болю, лише його тепло та ніжність. І якийсь час ми просто стояли так, не рухаючись. Не знаю, чому завмер магістр, я ж боялася сполохати момент. Бо правду сказати, мені подобалися відчуття, що його давали Фланаганові, ні, Айденові, — він же сам попросив себе так називати, — обійми. Там було так затишно, так надійно, але водночас і бентежно.

Особливо, коли магістр ожив, почав рухатися. Ніс його закопався у моє волосся, глибоко втягнув аромат, а руки, які до того змикалися на талії, тепер ковзнули вгору моєю спиною. Я відчувала їх дотик навіть крізь тканину, але так хотілося відчути просто на оголеній шкірі.

То як думаєте? Поцілує він її нарешті, чи ні?)))

P.S.: А ще — я змінила обкладинку))) І вона мені подобається набагато більше за попередню. А в моєму тг-каналі є красивезне відео з героями (аж цілих два!). Трохи пізніше воно з’явиться і в інсті теж))