Трохи про біль

Добрий день. Як ваші справи? Прода на “Ейлінг” на сайті. Сьогодні хочеться побажати вам знайти людину, яка не буде з вами мірятись болем, а просто триматиме за руку, коли вам погано.

Цитата:

— Я не знаю, С...— запнулася я, — містере Хелсе. Нажаль, ці закони придумали до нас і я їх не можу змінити. Але я можу зробити так, щоб вам було не так боляче.

— А що ви знаєте про біль, міс Вейнс? — спокійно запитав він, проводячи долонею по своїй голові та намагаючись  щось розгледіти хворими очима.

— Знаю, що жодна людина у світі ніколи не зможе пережити те, що пережили ви. Тому ви ніколи не знайдете когось із вашими шрамами, — тихо мовила те, до чого шла сама не один рік. — Єдине, що ви можете зробити — це довіритись комусь, хто пережив теж щось травмуюче. Так, це будуть інші шрами, інший біль, але...біль залишається болем.  І немає різниці, хто страждав більше чи менше, якщо зараз ви обидва носите на собі ці сліди.

Ну і заходьте почитати серію книг “Закохана”.  

Цитата:

— Чому ти нічого не просиш? — поцікавився чоловік, втискаючи долоні в ледь теплий пісок. Не отримавши жодної відповіді, він вирішив продовжити: — Давай я дам тобі те, що тобі потрібно, а ти залишиш мене тут одного? Згодна?

— Мені нічого не потрібно, — спокійно відповіла, продовжуючи виводити останні штрихи. Легке роздратування змушувало сильніше стискати в пальцях механічний олівець, аби вгамувати нерви.

— Не вірю, — втомлено прошепотів елієць, щоб далі пояснити свої думки вже нормальним голосом, — люди надто ліниві, аби досягати чогось самотужки. Їм подавай все відразу і на блюдечку.

— Ми хоча б не вбиваємо ні в чому невинних дітей, — кинула різкіше, ніж хотілося б. Зрештою, я не мала бажання видавати свої почуття і відкриватися настільки сильно перед незнайомою істотою.

— Ми теж.

— Тоді чому ж усі люди, які зверталися до вас, помирали чи зникали через кілька тижнів?

— Я не знаю, — він зі стогоном запустив свої пальці в довге волосся, ніби це питання його й самого жахливо нервувало, а потім глянув у мої очі та, намагаючись донести серйозність думки, продовжив, — але це не наша вина. Вони просять – ми виконуємо. Нічого більше мої побратими не роблять.

— Але якою ціною? Думаєш, одна фотографія варта того, щоб за тиждень померти?

— Ні. Вона варта одного дня життя для елійця

Книга також має озвучну від каналу “Українська читальня - Кухро історій”

Закохана в шторм

Закохана в холод

Закохана в попіл

Закохана в темряву

Закохана в життя

Вас чекає багато почуттів, скла та вірності. 

Телеграм   ★  ТікТок    ★   Інстаграм  ★    Ютуб