Новий розділ "Особистого життя Джона R." опубліковано. Свого часу вважала, що розділ під цим номером стане завершальним, але персонажі вирішили інакше) Ловіть невеличкий спойлер:

– Годі, – Бріджит раптом простягнула руку і на мить легко торкнулася його рукава. – Я вірю.

– Справді? – кров пульсувала у Джона у вухах, аж він ледве чув її слова. – вона – дочка мого вітчима, а Бен…

Але він вже бачив, що Бріджит не сміється і не зневажає – вона стояла зовсім спокійна, та на вустах потроху з’явилася ледь помітна усмішка – якась м’яка, майже співчутлива. 

– Ти хороша людина, Джон, – мовила. – Звісно, я зрозуміла, що це все якась дурна плутанина.

Вона вірить! Вона йому ВІРИТЬ!

Полегшення охопило молодшого бухгалтера неначе лихоманковий дріж – спершу щось тепле, майже тривожне, розлилося, як не дивно, у верхній частині спини – “легені, напевно, легені!”, – встиг подумати – а потім настало розслаблення. Він відчув водночас вдячність, змішану з голодом, що раптом нагадав про себе, залишок розпачу – що він не зможе все пояснити – і, можливо, якесь фантомне відчуття від ковтка шампанського вранці. Від цього всього в голові наче запаморочилося – він різко сунувся вперед, аж портфель випав з-під ліктя, злегка нахилився і доторкнувся губами до її щоки. 

Як гадаєте, що буде далі? І яка буде реакція Бріджит?)