Виходжу з душу та спускаюся на кухню, де Лера годує одну з дівчаток. Няня простягає мені іншу. 

— Потримайте, Денисе Антоновичу. Чи ви поспішаєте?

— Пів години в мене є, — відповідаю няні голосом, що миттєво захрип від раптової ніжності. Беру маленький згорток. Це молодша — відразу впізнаю. Я добре їх відрізняю, як і Лера…

Мала дивиться на мене своїми сірими, як у мами, очима, і в мене підкошуються ноги. Моя дівчинка…

Сідаю на стілець і підіймаю погляд на Леру. Жінка годує грудьми старшу, анітрохи не соромлячись мене. Та й що нового я можу там побачити? 

Зустрічаюся поглядом з Лерою. Як я міг не помічати, наскільки вони з Кірою схожі? Треба бути повним ідіотом, щоб не здогадатися. Засліпленим закоханим ідіотом, виправляю себе…

Няня повертається та забирає в мене дитину. Але я з трудом змушую себе віддати її.

"ВДАЙ З СЕБЕ МОГО ЧОЛОВІКА"

Оновлення о 00:00!

Попередження:

До завершення книги залишилося 6 днів. Після цього книга стане дорожчою!