Привіт, мої "сяючі діамантики"! Що поробляєте у цей похмурий осінній вечір? Я от додала трохи оновлень на свою сторіночку, а саме + одна поезія до збірки "Співати з Тобою" та + один новий розділ фентезі "Дракон відлетів на світанку". 

Додаю фрагмент для ознайомлення нижче і як завжди чекаю на ваші враження у коментарях. Всім миру і добра❤️❤️❤️

« …у високій-високій Вежі в глибині дрімучих хащів та ще й посеред смердючого болота спить собі красуня осяйна в парчовій сукні, самоцвітами обшитій та перлами. Волосся її золоте, мов ріка нестримна, звивається на подушці та по перині м’якенькій, ніби справді живе воно і сил набирається кожного разу, як крізь єдине вікно впаде на нього світло повного місяця. 

А поряд з ложем, на якому вродливиця та спочиває – кинджал з довгим срібним лезом та руків’ям обсидіановим, яким належить волосся те обстригти, щоб воно силу свою та властивості магічні не втратило. А разом з кинджалом торбина стоїть зі шкіри семи немовлят, що у північ повні мертвонароджені були… У ту торбину волосся те слід скласти, щоб воно знову таки магію свою зберегло, після чого втікати скоренько, якщо життя дороге. 

Забиратися з Вежі чимдуж, бо як тільки красуня втрату волосся відчує, то прокинеться зразу із вереском страшним, від якого кров з вух піде – і торбу ту зі скарбом своїм відібрати захоче, а злодія підлого – на шмаття порве кігтями гострими та кров усю виссе, – і лиш тоді до мирного сну та красуня повернеться». 

Нічогенька легенда, еге ж! От тільки… Ніфіга це, хлопчики й дівчатка, не легенда! Вежа Безсмертної існує насправді... "