"Мама – як завжди холодна. Її мовчання ріже гостріше за слова. Я – знову винний, навіть якщо нічого не зробив. Може, справа не в мені, а в її власному болю? Та відчуття провини знову оселяється всередині, наче чужий, але такий знайомий гість". Спробуємо розібратись разом з Даніелем Рошем на сторінках роману "Життя ціною долі"
https://booknet.ua/book/zhittya-cnoyu-dol-b440265
Мама – як завжди холодна. Я – знову винний. Та сама тиша. Той самий прихований біль. Ті ж самі речі.
Між нами – глуха стіна з холоду, криги й мовчання. А я все життя прагнув від мами бодай іскру тепла… бодай крихту любові.
У кутку стоїть скляна шафа. В ній – керамічні глечики, тарілки, склянки. На перший погляд – звичайні. Та варто придивитися, і видно: вони – ручної роботи. Мамина гордість.
Її завжди цікавили такі речі, естетична краса, мистецтво. Але не я.
Мама ставить переді мною білу порцелянову чашку.
– Ось твоя кава.
– Дякую, мам, – беру чашку і відчуваю її тепло.
– Вона особлива – свіжозмелена, з маленької кав’ярні внизу. Я знаю, ти любиш міцну.
Вдихаю аромат.
– Пахне… дитинством. Пахне нашим домом, – кажу й роблю ковток. – Смачно.
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиСправді, тут завжди існує причинно-наслідковий зв'язок, тому демонів потрібно шукати дещо глибше.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати