...і не пошкодувала!

Так, я — та сама людина, яку ще в школі вчили: «не суди книжку за обкладинкою».

І я офіційно заявляю: брехня.

Я суджу. Купую. Захоплююсь. Іноді навіть нюхаю.

І от одного дня мої очі впали на “Приховані малюнки” Джейсона Рекулака.
Червона обкладинка, силует серед лісу, похмурий дизайн — ніби хтось зліпив серіал “Мотель Бейтс” і дитячий малюнок на звороті зошита.

Одним словом — любов із першого жаху.

Купила без жодного “а про що сюжет?”

Бо обкладинка сказала все: буде темно, моторошно, і, скоріше за все, з присмаком психічного порушення. Моє.

І що ви думаєте?

Я не пошкодувала.

Це той рідкісний випадок, коли картинка не бреше. Сюжет — дійсно трилер. Але не з розряду “вона прокинулась у підвалі” — а з тих, де все наче спокійно, але щось смердить під поверхнею.

Молодий хлопець, дитина, малюнки, що стають дедалі дивнішими — і от уже починається легке внутрішнє:

«Що тут не так? Хто бреше? І чому мені це подобається?»

Книга вміє грати на нерві, не перегинаючи. І головне — атмосфера. Така, що ти вже не впевнена, чи це текст, чи це тобі щось шепоче з-за спини.

P.S.

Це той випадок, коли обкладинка не просто заманила — вона чесно попередила. А я завжди ціную, коли книга виглядає як загроза — і справді нею виявляється.

Подивіться на цю красу. Якщо вона не викликає бажання пірнути в темряву — ви точно світла сторона.)

Діліться, які книги вас звабили своєю обкладинкою) Я ж не одна така?)