Вітаю, мої дорогі! ✨

Декілька днів тому відбувся старт моєї нової історії — «Стань моїм спокоєм».
Якщо ви раптом пропустили цю новинку, саме час долучитися!

Це історія Софії — жінки, яка втікає від чоловіка-тирана, тримаючи на руках маленьку донечку. Посеред ночі вона опиняється в чужому місті, без підтримки й без упевненості в завтрашньому дні. Єдине, на що може спиратися, — власна сила та віра, що десь попереду чекає новий початок.

І саме там з’являється він — випадковий попутник, який простягає руку допомоги та дарує відчуття захисту. Але чи справді його наміри настільки світлі й безкорисні? Бо за його спокоєм ховається таємниця, здатна зруйнувати крихкі паростки довіри.

Це історія про перший крок назустріч собі. Про боротьбу між страхом і бажанням жити по-новому. Про кохання, яке може розтопити навіть серце, скуте болем. А ще — про того, хто стане спокоєм у вирі штормів.

Я дивлюсь на фото і не можу повірити очам. Всередині розливається гострий біль, стискає груди, хочеться заплющити очі й удати, що нічого не бачу, що цього не існує. Губи печуть від поцілунків, рука машинально притискає до грудей простирадло, у яке загорнулася. Дихати важко.
За спиною різко грюкають двері. Миттєво обертаюсь — фото вислизає з пальців і падає на підлогу.
Його холодний погляд, проникає крізь мене, затримується на прямокутнику на підлозі. Мовчання стискає грудну клітку, кожен вдих здається надто гучним, кожен рух — небезпечним.
— Тепер ти знаєш… — карбує. — Але вже пізно.
І я відчуваю, як усе, що між нами було, розсипається на уламки.

Я безмежно вдячна кожному, хто вже підтримав цю історію сердечками, відгуками чи підпискою. Це надихає писати ще швидше й ділитися з вами продовженням!
А тих, хто ще не знайомий із Софією та Тарасом, запрошую приєднатися просто зараз! «Стань моїм спокоєм».

З любов’ю, ваша Ванілька ( ^◕ᴥ◕^)❤️

П.С. У моєму телеграм-каналі «Ванілька та її історії» чекають візуали героїв, анонси, розіграші й багато цікавого!